Гайді. Гайді. Пригоди тривають
- Автор: Спири Йоханна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга—Богдан
- ISBN: 978-966-10-2734-2
- Переводчик: Роман Матиев
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Гайді. Гайді. Пригоди тривають». Краткое содержание книги:
— Якби мені хоч двох, одне для мене, а друге для Клари. Можна так?
— Та чому ні, зачекай хвильку, — погодився старий. Обережно взяв кицьку, заніс у свою кімнатку, де для неї була приготовлена мисочка з молоком, і зачинив за собою двері. — Давай, бери двох, — скомандував він.
Оченята Гайді радісно зблиснули. Вона вибрала біле кошеня а йому до пари — біле з жовтими плямами. Розклала їх по кишенях: одне — в ліву, а друге — в праву. Після цього старий та дівчинка пішли сходами додолу.
Хлопчина терпляче чекав на сходах коло церкви. Коли сторож зачинив за Гайді двері, мала одразу спитала:
— Якою дорогою іти, щоб потрапити до будинку Зеземанна?
— Поняття зеленого не маю, — відповів хлопчина.
Гайді почала описувати вхідні двері будинку, вікна, двері, проте ніщо не допомогло: за кожним разом малий тільки заперечно крутив головою.
— А знаєш що, — силкувалася пояснити дівчинка, — з одного вікна там видно великий сірий будинок, а дах у нього… — дівчинка вказівним пальцем почала малювати в повітрі кутасті виступи сусідського до Зеземаннів будинку.
Хлопчина скочив на ноги і побіг не спиняючись, а Гайді — слідом. Очевидно саме цей опис допоміг малому зрозуміти, про який будинок ідеться. Незабаром діти стояли біля споруди, на вхідних дверях якої виблискувала велика собача голова з жовтої міді. Гайді смикнула за кільце, на сходах з’явився Себастян і, уздрівши її, одразу ж загукав:
— Скоренько, скоренько!
Гайді швиденько заскочила всередину, а Себастян миттю зачинив за нею двері. Хлопчину, який спантеличено спостерігав за їх поспіхом, він навіть не помітив.
— Скоренько, мадемуазель, — підганяв малу лакей, — просто в їдальню. Вони вже за столом. Управителька, мов та бомба, ось-ось вибухне. Що це на маленьку мадемуазель найшло: втекти з дому?
Гайді зайшла до їдальні. Панна Роттенмаєр навіть не глянула в її сторону, Клара також мовчала. В кімнаті зависла гнітюча тиша. Відповідно до етикету, Себастян підсунув дівчинці крісло. Лише коли вона сіла за стіл, управителька зі суворим виразом та дуже церемонним тоном промовила:
— Аделаїдо, пізніше я буду мати з тобою серйозну розмову, а поки що тільки скажу: ти повела себе надзвичайно невиховано, така поведінка заслуговує покарання. Ти покидаєш будинок, не питаючись дозволу, ніхто не знає, куди ти йдеш і вештаєшся десь до самого вечора?! Ти повелася безпрецедентно!
— Няв! — пролунало у відповідь.
Панна Роттенмаєр почала закипати:
— То, Аделаїдо, — її голос помалу переходив у крик, — після всього, що ти тут накоїла, ти ще смієш по-дурному жартувати? Стережися, попереджаю тебе!
— Я лише… — спробувала оправдатися Гайді. — Няаав! Няаав!
Себастян, мало не вкинувши тацю на стіл, похапцем вискочив у коридор.
— З мене досить, — хотіла було вигукнути панна Роттенмаєр, але від хвилювання голос у неї зірвався. — Вийди з кімнати.
Гайді перелякано встала з-за столу і спробувала пояснити:
— Я не… — Няааав, Няааав!
— Гайді, — втрутилася Клара, — ти ж бачиш, яка сердита панна Роттенмаєр, навіщо ж нявкаєш раз за разом?
— Я не нявкаю, — спромоглася нарешті Гайді, — це котенятка нявкають.
— Щооо? Коти! Кошеня-а-а-та! — зойкнула панна Роттенмаєр. — Себастяне! Тінетто! Знайдіть ці жахливі створіння і викиньте геть!
Управителька вискочила в сусідню класну кімнату і для певності грюкнула за собою дверима: кошенята були для неї найстрашнішими створіннями на світі. Увесь цей час Себастян потішався в коридорі. Він зміг зайти у їдальню, лише висміявшись. Поки лакей підсовував Гайді крісло, то помітив, що з її кишені висунулася мордочка кошеняти. Коли вся ця каша заварилася, він вискочив у коридор, бо не міг більше себе стримувати. Нарешті Себастян знову переступив поріг їдальні зі звичним незворушним виглядом. До того часу крики панни Роттенмаєр уже відлунали в кімнаті. І зараз у ній було тихо та мирно. Клара тримала кошенят на колінах, поруч з нею присіла Гайді: діти захоплено гралися з двома маленькими граціозними тваринками.
— Себастяне, — звернулася до нього Клара, — ви мусите нам допомогти. Знайдіть для кошенят місце в домі, де їм було би добре, десь там, де панна Роттенмаєр їх ніколи не знайде. Вона страшенно боїться котів і як побачить, то одразу накаже викинути геть. Нам, проте, подобаються ці милі створіння і ми хочемо їх залишити в себе назовсім, і гратися з ними, коли будемо наодинці. Куди б їх можна було прилаштувати?
— Я займуся цим, панночко Кларо, — послужливо згодився лакей. — Зроблю для них гарненьке ліжечко і поставлю його в такому місці, де боязлива управителька їх ніколи не знайде. Можете бути певні.