![Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/4/0/8/5/geroi-ne-vijni-pro-mertvih-zhivih-i-nenarodzhenih-download.jpg)
Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]
- Автор: Криштопа Олег, Калиновская Ольга
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2016
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]». Краткое содержание книги:
У червні 2014-го — нове завдання. Ізварине — кордон із Росією. Мета — перекрити канал постачання зброї з РФ. Доводилося перебувати фактично в тилу ворога. Боєкомплект і продовольство передавали повітрям — скидали з літаків.
Росіяни почали масовані обстріли українських позицій з власної території — артилерійськими системами залпового вогню. Так званими «градами». Українці виявилися до цього не готовими. Так зазнав поранення і Щербак — йому перебило нерв і відняло ноги.
— Ходити не міг… Коли я прийшов до тями, лице у мене було залите кров’ю — в лоб увійшов осколок. Найбільше переживав, щоб очі були цілими і «дзвіночки» не відбило, — Олексій сміється. — Перевірив те й інше — начебто все в порядку. Решта мене турбувало менше. Тому почав оглядати хлопців, які лежали поруч. Багато хто загинув. Кілька людей були дуже важко пораненими… Віталіку відірвало пальці на руках і пробило грудну клітку. Одному бійцю неподалік від мене ноги відірвало… По радіостанції зв’язався з сусіднім окопом. У нього і стягував хлопців. Добре, медикаменти були під рукою. У мене з собою в кишенях завжди було кілька джгутів, і в той день я якраз отримав знеболювальні. Вісім ампул були у мене в нагрудній кишені. Тому міг надавати допомогу тим, хто постраждав.
Інтенсивний обстріл тривав хвилин сорок. Після цього поранених посадили в авто і відправили в штаб батальйону 72-ї бригади. Дві доби поранені пролежали в наметі при санчастині — більш кваліфіковану допомогу отримати не могли. Вивезти їх було неможливо.
— В один із днів нас накрили «гради». Як же тоді захотілося жити! Я відповз і впав у яму, де генератор працював. Під час другого обстрілу забрався в бліндаж. Там мені вкололи знеболювальне, тому що кричав від болю. Адреналін, який не дозволяв мені відчувати біль відразу після поранення, перестав вироблятися.
За кілька діб поранених вирішили відправити на російську територію — у лікарню прикордонного міста Гукове. Це був єдиний спосіб їх врятувати.
— Єдина нормальна там людина — головний лікар. Виявилося, він родом з Кіровограда. Сепари були з нами на одному поверсі. На милицях виходиш покурити, а на тебе дивиться чувак з перебинтованою рукою… І в погляді його ненависть. У першу ж ніч в Гуковому я бачив з вікна, як шість «градів» стріляли в бік України. Є навіть відео, яке підтверджує це…
У російській лікарні українців допитували, морально тиснули. Зусиллями українського консула їх вдалося врятувати — спецрейсом відправили до Одеси. Відтоді Щербак лікується — чутливість в ногу ще не повернулася. Однак він не покинув своєї професії — воювати.
— Моя дружина постійно говорить мені: «Досить воювати». Але мені ж завжди хотілося бути військовим. Тому професію я не залишу. Я на своєму місці.
У серпні 2014-го Щербака нагороджено орденом «За мужність», а згодом у Чернівцях за врятування 8 побратимів нагороджено відзнакою «Народний герой України».
— У мене питання: чому Саші не дали Героя України? Там, виявляється, дивляться, постійно він робив подвиг або не завжди. Мені б, чесно, хотілося вдарити того, хто це придумав, незважаючи на посаду. Тому що ти їдь туди і просто спробуй на «нулі» посидь, і я подивлюся, який буде героїзм. Там навіть у туалет часом стрьомно йти, не те що на сепарські міномети перти. За операцію в Пісках я теж отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня. Але мені, наприклад, соромно одягати цей орден, тому що такий же орден у Саші, тільки різниця в тому, що Саша мертвий, а я живий.
«Кащей», він же підполковник Кащенко, командир танкового батальйону, теж міг би претендувати на звання героя. Є за що. Тоді, у липні 2014-го, село Піски було під контролем ворога і наші бійці в Донецькому аеропорту перебували фактично в оточенні. Ні евакуювати поранених, ні доправити боєкомплект та продовольство. Відновити контроль над Пісками і було завданням танкістів.
— Перед боєм я від самого початку не приховував від особового складу, що ми звідти всі не повернемося. І перед тим, як дати команду «по машинах», зібрав хлопців, перед усіма вибачився, бо, ну чорт його знає, хто повернеться, а хто ні. Правда, про себе особисто відчував, що все зі мною буде в порядку, а от тих, хто повинен загинути, це буває видно і по очах, і по поведінці. Деякі в чисте одягаються. Наприклад, Саша тоді запізнився, тому що він намагався якось помитися. Прийшов у новому камуфляжі. Я його ще лаяв за це — мовляв, куди він зібрався — на парад або воювати?
Рейд танкістів почався неподалік Курахового 8 липня. Тоді у складі батальйону ще було 10 танків. За кілька днів в аеропорт увійшла вже значно менша кількість бронетехніки — всього 5 справних танків і кілька БМП. 21 липня вранці слід було виконувати завдання з розблокування аеропорту.