Інше ґроно проникнень і свідчень
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-668-129-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Інше ґроно проникнень і свідчень». Краткое содержание книги:
Запах дикого вепра
На «сексодромі» у вітальні лежать шкури впольованих тварин. Іноді — під вологу погоду — від них сильно тхне звіром. Цей запах перебиває парфумні аромати дівчат і мускусний дух африканських амулетів, розвішаних над ліжком. Цей запах збуджує, схиляє до пиття і сексу, провокує спогади про полювання та бажання взяти у руки зброю. Взагалі провокує.
…На кабана можна полювати лише з серйозною зброєю. Кабанячий панцир твердий, мозолястий. Шрот його не пробиває. Цього броньованого монстра лісів взагалі мало що пробиває. Найкраще виходити на вепра з автоматом Калашнікова і підлюфним гранатометом ГП-25. Жарт. Але, все ж таки, коли у твоєму арсеналі не роздовбана тульська «вертикалка», а, скажімо, карабін СКС, «заточений» Стєчкіним під автоматний патрон і з доброю цейсівською оптикою, кабаняча проблема стає не такою адреналіновою. Навіть не такою «кабанячою».
Минулого року в мене не було карабіну. Тому я не претендував на «номера», а тримався в другому ешелоні прикарпатських сквайрів, у фарватері лісничих. Зрештою, полювання має декілька форматів задоволення. Можна просто блукати карпатським лісом і відчувати себе крутим пацаном. Можна медитувати на дерева у передчутті «поляни», яку весело готують дружини й подруги мисливців. Можна спостерігати за самими мисливцями, з яких починає перти специфічний «філософський понт».
А дехто розповідає анекдоти. Тут виникає те, що я називаю «першим мисливським феноменом»: тупі несмішні анекдоти та недоречні жарти на полюванні здаються дуже смішними й доречними. Задовільного пояснення цьому феноменові немає. Кажуть, що один просвітлений мисливець зрозумів — чому. Але відразу й загинув, розпоротий від міхура до шиї здоровенним вепром. Це теж жарт. Ще тупіший за перший. Ага.
…Я блукав лісом, час від часу наштовхуючись на збуджених близькістю монстра і розігрітих оковитою «сквайрів». Першим на мене натрапив Полковник з могутнім «зубром» та блискучою флягою на ремені, розміром як невелика цистерна. В цистерні виявився вірменській коньяк. Непоганий. Полковник розповів, що був у Росії і стріляв там з автомата нового покоління «Абакан». Він пояснив мені, що цей витвір іжевських зброярів має «схему з накопиченням імпульсу віддачі» і що ще до того, як рухомий агрегат цього дивовижного автомата прийде в крайнє заднє положення, він встигає зробити два високоточні постріли у швидкісному режимі. Така от напрочуд корисна інформація.
«Нам би такий „Абакан“ зараз не завадив, — сказав я старому вояці. — Таким „Абаканом“ можна того вепра прострелити від рила до сраки».
«Ета точна», — погодився Полковник і ми ще двічі ковтнули з його цистерни.
Коньячний запах принадив до нашої компанії Суддю. Слуга закону занюхав «конину» за півсотні метрів, бігме. Це, певно, був наслідок «другого мисливського феномену»: на полюванні у людини загострюється сприйняття, відроджуються первісні спроможності вух, очей і носа. Вайлуватий міський пентюх завдяки полюванню за три години перетворюється на чінґачґука.
Суддя виявився забагнюченим. Він розповів, що зашпортався і впав у якесь болото. Я чомусь сказав:
«Слоненятко йшло та впало, розтовкло собі є…ло».
Суддя не образився і навіть сміявся, що знов-таки було наслідком першого «феномену». Взагалі, місцеві судді на полюванні завше дуже добрі і зовсім не корумповані. Потім до нас приєднався Політик і зіпсував лісову ідилію балачками про вибори, списки, коаліції та усякі галімі распонятки. Полковник першим відчув лажу і сказав:
«А кагдата тут убілі кабана вєсом сто сємдєсят кіло. Такая била звєрюга!»
Політик глипнув сумними очима і сказанув повну фіґню:
«А я би й не хотів, щоби кабан на мене вийшов. Я не люблю стріляти у звірів. Він собі кабан, а я собі окремо».
Всі подивилися на нього, як на конченого.
«Тут люди все життя мріють, щоби на них вепр вийшов», — сказав Суддя.
«Французькі літописи стверджують, що вепр, який вбив на полюванні короля Філіпа Четвертого, важив чотириста кілограмів», — збрехав я задля виходу з незручного базару.
Мисливці замислилися над моїм повідомленням. Можливо, вони уявили скривавлений труп монарха і волохате чудовисько з іклами в лікоть довжиною над тим трупом. А можливо, все ще подумки «перетравлювали» відморожену заяву Політика.