Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Точно й акуратно Юра проскандовує ямби, хореї та анапести, які він впіймав з почутих віршів. Він викрикує їх, як ораторії, виспівує, мов пісні, інтонує, немов діалоги. Тут і вокал, і музика, і драматизація. Невичерпна насолода звуками і ритмами. Творчість! Мистецтво! А коли ти володієш якимось мистецтвом, життя тобі особливо прекрасне. Бо ти його особливо бачиш, розумієш або відчуваєш.
А тут ще чудовий, яскравий сонячний день. З висоти старої груші видно довкола величезні горизонти прекрасного світу. Сині води річки Рось: грона білих мазанок на Заріччі: фурмани вантажать лантухи біля млина, песик біжить до загати, нескінченні кучугури зелених садів навкруги, рясні баранці на безкраїй блакиті неба. Радісно жити на світі. І Юра хапає нову порцію повітря для нової декламації:
Раптом різкий, короткий свист вривається в Юрину декламацію і уриває її на середині. Юра озирається. Далеко внизу, під грушею посеред вулиці, стоїть якийсь хлопчик, заломивши голову вгору до Юри. Він без шапки, босий, сорочка його брудна і розхристана. Юра здригається і стурбовано озирається. Але почуття безпечності й недосяжності тут, на верховітті височенного дерева, враз заспокоює його.
— Ти… що? — навіть зухвало запитує Юра.
— А ти що? — ще зухваліше відгукується невідомий хлопчик.
— Хм…
Юра замовкає і прикидає, що йому зараз зробити — злізти швидше з дерева, поки невідомий хлопчик не здогадався видряпатися на мур, та шугнути собі навтікача чи, може, спробувати зав'язати з ним мирні стосунки?
— Ти хто? — запитує Юра.
— Я?..
— Як тебе звуть?
— Сьомка… А ти учителів Юрка, я знаю. Чого це ти там співаєш?
— Так собі… — Юра потихеньку починає сповзати з груші. Хлопчик, названий Сьомкою, уважно стежить за його рухами.
— Ти молодець лазити по деревах. Я б на цю грушу, може, й не виліз би. Хіба що з муру.
Пиха самозадоволення приємно вдаряє Юрі кудись у груди. Його талант прилюдно визнано! І враз це сповнює його таким могутнім почуттям хоробрості і заповзятості, що, долізши до муру, він раптом, замість того щоб спуститися по стовбуру груші до себе в парк, хапається за нижню гілляку, повисає на руках, гілляка вгинається, він посувається по ній, вона вгинається дужче, він посувається ще, тоді коротко розхитується і раптом стрибає на тротуар, на вулицю. На вулицю! Так от і та хвилина, про яку він стільки мріяв!
— Маладця! — гукає Сьомка.
Одначе Юра зразу ж сідає, скривившись і вхопившись за ноги. Стрибати довелося все ж таки дуже високо — метрів півтора — і ноги аж різонуло, так затерпли вони від удару. Кашкет звалюється з голови і котиться на брук.
Несподівано це кидає Сьомку в захват. Він починає стрибати довкола на одній нозі, висолопивши язика і зухвало вигукуючи:
— Рудий!.. Рудий!.. Рудий!..
Юра схоплюється. Що? Кров відливає йому від лиця. Дражнитися? Кулаки стискуються, очі кружляють. Зараз він знатиме! Ху, аж дзвенить у вухах і нічого не чути, так треба дати нахабі в пику!
— Рудий пес!. Рудий пес!.. Рудий пес!.. — витанцьовує Сьомка.
Нагло Юра змінюється весь. Кулаки розтискуються, кров вертає до лиця, очі кам'яніють на місці. Юра нахиляється, піднімає кашкет, вдягає його, потім схрещує руки на грудях і виструнчується, презирливо кривлячи губи набік.
— Презренный раб моего смиренья! — цідить він, не розціплюючи зубів… Точнісінько так відповідав король Англії, Річард Левине Серце[66], катам герцога Леопольда Австрійського в підземеллях віденського замку, засуджений на диби, гаряче залізо і канчуки.
Леопольд Австрійський, чи пак Сьомка, роззявляє рота і завмирає захоплений.
66
Річард І Левине Серце (1157–1199) — англійський король (з 1189 р.) з династії Плантагенетів. Загинув під час війни з Францією.