Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
З горішньої поперечини гойдалки — дебелої тесаної бантини — звисало сьогодні аж п'ять мотузок[51]. Мотузки були напнуті туго, немов струни, і повільно похитувалися з боку на бік — велика вага відтягала їх до землі. На мотузках, утиснуті за шиї, такі несподівано довгі й тонкі, звісивши голови неприродно далеко на груди, тісно притулившись один до одного, — висіли п'ятеро мотузярів з «Полесской канатной фабрики А. С. Перхушкова в городе Стародубе». П'ятеро забастовщиків. Драгун з гвинтівкою стояв біля гойдалки-шибениці на варті.
Вітер злегка погойдував обважнілими тілами. Натовп тупцював довкола шибениці і мовчав.
З собору чути було приглушений товстими кам'яними стінами спів. Вранішня літургія доходила кінця. Старечий соборного попика голосок проголошував «мир всем». Бас профундо Коловратського та фальцетивний перший тенор підхоплювали: «Тебе, господи…»
ЧЕРЕП КОЧУБЕЯ[52]
Човен був невеличкий, але зроблений просто і вигідно — для далеких і рискованих мандрівок. Його конструкцію, обладнання, кожну деталь обміркував Юра сам.
Це була немов звичайна шлюпка, на кшталт тієї, яку побачив Юра в журналі «Природа и люди»[53] поміж ілюстрацій до роману «Искатели жемчуга». Удовж вона мала сім метрів, уширшки — до двох. Корма опущена у воду, ніс трохи нависом — щоб, на випадок несподіваної мілини, не врізатися глибоко у пісок. На кормі — руль, перед рульовим місцем — підойми управління, — адже човен був, певна річ, моторний. Під рульовим місцем — бак з пальним. Середина човна — три метри завдовжки — перекрита від борту до борту. Таким чином, утворювалася невеличка — три метри на два — горішня палуба.
На палубі стояв невеликий човник-душогубка — щоб спускати на воду на середині річки і плисти до берега нашвидку. За палубою було трохи вільного місця і відкидна дошка для сидіння з кочетами по бортах, щоб гребти на випадок аварії мотора, витрати пального абощо. Весла були прив'язані за бортами вздовж. На носовій частині лежала котва і кінці. Під носовою частиною був влаштований «трюм» — там переховувалися харчі та всякі продукти для мандрівки. Під палубою — мало не півтора метра заввишки — була каюта. Вона мала по невеличкому ілюмінатору на кожну сторону, попід стінками в ній були дві неширокі сітки для спання долі і дві можна було підняти ще. під стелею. Таким чином, на випадок дощу в ній могли лягти і заснути відразу аж чотири чоловіки. Човен і був розрахований для подорожування вчотирьох.
Як це прекрасно! Розкішний, прозорий, сповнений сонцем ущерть літній день. Небо чисте і таке блакитне, що треба заспівати. Дзеркало ріки спокійне, закам'яніле і тільки аж під берегом видко, що вона не стоїть на місці, а неквапом і урочисто упливає вниз. Або — попід самим човном: легкі брижі схвачуються від бортів і — оглянешся назад — розбігаються віялом ледь помітних хвиль. Човен — на середині ріки. Береги далеко. Правий — гори, кучугури і переярки в лісах. Лівий — мілини, пісок, верболози і безкраї, нескінченні соковиті луки. Який величезний і прекрасний світ!
Юра стоїть на капітанському місці — стерно у нього під ліктем, перед ним дві ручки управління — він веде човна. Юра в самій сорочці, комір розстебнутий, капітанка збита на потилицю, вітер тріпає сколошканий чуб. Вітерець ударяє в груди, пірна за сорочку і холодить ребра й живіт. Юра аж сміється — лоскотно ж і… прекрасно!
Але тут прохоплюються турботи. Чи ж усе, що треба, взято? Юра перевіряє в пам'яті. Мисливські рушниці, револьвери, кулі, порох, шріт. Потім — сокири, ножі, баклаги, компас. В трюмі — крупа, цукор, кава, консерви і галети. Ах, забули свічки! Треба неодмінно в першому ж населеному пункті закупити свічки й сірники. Посуд є. Фільтр для болотної води теж. Чи обійдемося з одежею? Ковдра, дощовик, куртка, решта на собі. Досить! Не можна загромаджувати шлюп. І так вже піде й пройти. Юра сердито хмуриться і озирається по сторонах.
Де він?
Він у спальні. У власному ліжку. Давно пора спати. Ніч. Сплять всі. Тихе, рівне дихання наповнює дім. За вікном темне небо, зорі, чорні силуети дерев. До світанку вже недалеко. А Юра ще не заснув. Дитяче безсоння. Юра вже великий — йому сім, вісім, ні, дев'ятий — і він не стане будити маму і просити казку. Він лежить собі і думає. Він мріє мандрувати. Полювати на дичину. Плисти по ріках, озерах, а може, й морях. Йому так хочеться побродити в джунглях, побувати в пампасах, льяносах, гаучосах[54]… Ні, гаучоси — це зовсім інше, це не те. На край Юра згодився б, щоб мати отакий човен і тут, на річці Росі. Хай навіть і не такий, а просто — лодку. Тільки щоб самому, без мами. Ніби капітан. Ніби мандрівник. Відкривати нові землі, боротися із стихіями, плисти серед незайманих хащів. Недалеко. Ну, хоч би до Кошика. Всього кілометрів зо три. Або й тільки тут — зразу коло купалень…
51
… звисало сьогодні аж п'ять мотузок. — Про ці події Ю. Смолич у книзі «Я вибираю літературу» (с. 46) писав: «Та з нас доволі було спогаду про те, що ми бачили дев'ятсот п'ятого року власними очима і чули на власні вуха і що добре вкарбувалося в пашу дитячу пам'ять. Єврейський погром, купка інтелігентів, ремісників та гімназистів старших класів, що пробували приборкати погромників, п'ятеро гімназистів, що забарикадувались у будинку гімназії і відстрілювались від нападу оскаженілої юрби бандюг, — про цих гімназистів казано в нашій родині, що то були «революціонери», і двоє з них переховувалися тієї ночі в батьковому кабінеті. А на ранок другого дня посеред базарного майдану ми побачили шибеницю і на ній п'ятеро повішених — якраз не з погромників, а з тих, хто виступав проти погромників, і драгуни, що прибули на «втихомирення» і повішали цих п'ятьох молодиків, пояснювали натовпові цікавих, що то повішено… анархістів».
52
Кочубей Василь Леонтійович (1640–1708) — один з діячів української старшини, яка орієнтувалася на Російську державу. У серпні 1707 р. Кочубей і полтавський полковник І. Іскра надіслали листа Петру І, в якому повідомляли про таємні переговори гетьмана І. Мазепи з польським королем С. Лещинським і шведським королем Карлом XII про відрив України від Росії та перехід під владу польсько-шведських загарбників. Кочубей та Іскра були видані царським урядом Мазепі, якому вдалося виправдатися перед Петром І, і незабаром страчені.
53
«Природа и люди» — щотижневий ілюстрований журнал для сімейного читання. Виходив у Петербурзі в 1889–1918 рр. Особливий успіх мав у молоді, оскільки в ньому друкувалися науково-фантастичні твори.
54
Гаучоси (гаучо) — етнічна група в Аргентині, яка склалася в XVI–XVII ст. від шлюбів іспанців з індійськими жінками. Вели бродячий спосіб життя, пасли отари. Нащадки гаучо влилися в склад аргентинської нації. Ідеалізований романтичний образ гаучо етап символом волелюбності та сміливості, оскільки гаучо неодноразово повставали проти колонізаторів-поміщиків.