Твори у дванадцяти томах. Том сьомий
- Автор: Лондон Джек
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Твори у дванадцяти томах. Том сьомий». Краткое содержание книги:
Буйний День кивнув згідливо головою.
— Ви брали там пробу? — спитав він перегодом.
— А на біса? — обурено відповів Довгий Джім. — Що я, вчора на світ народився? Це треба бути дурним чечаком, щоб копирсатись там у багні. Мене на таку дурницю не зловиш. Мені раз глянути. Завтра ми рушаємо до Серкл-Сіті. Я ніколи не вірив у цю Горішню Країну. З мене доволі й верхоріччя Танани, і згадаєш моє слово, що коли й виявиться де велике золото, то тільки на долішній течії Юкону. Джонні там на Бонанзі теж понатикав паколів миль на дві нижче від Кармакової займанки, і сам не знає нащо.
Джонні засоромився.
— Та я тільки задля жарту, — пояснив він, — за пачку «Зорі» залюбки віддам своє право кому завгодно.
— Гаразд, — відразу сказав Буйний День, — гляди тільки, щоб потім не скиглив, як я візьму там двадцять або тридцять тисяч.
Джонні весело вищирив зуби.
— Давай тютюн, — сказав він.
— Шкода, що й я не позабивав паколів, — зітхнув Довгий Джім.
— Ще не пізно, — відмовив Буйний День.
— Еге, не пізно, двадцять миль піхтурою туди й двадцять назад.
— Узавтра я там буду й позабиваю за тебе, — запропонував Буйний День. — А ти зроби так, як Джонні. Грошей на реєстрацію візьміть у Тіма Догана, буфетника з «Закваски». Він мені позичить. Зробіть заявки на своє ім'я, перепишіть на мене й віддайте Тімові.
— То й у мене купи, — озвався третій старожитець. Таким способом за три фунти жувального тютюну «Зоря» Буйний День зразу купив на Бонанзі три п'ятсот-футові займанки, а через те, що вони були на нього переписані, він мав право подати заявку ще на одну від свого імені.
— А чого це ти так дуже тютюном розкидаєшся? — всміхнувся Довгий Джім. — Либонь, десь тютюнову фабрику купив?
— Фабрику не фабрику, а моє серце чує, що йде до мене щастя, і, далебі, дешево воно мені дістанеться, коли за три пачки тютюну я маю три займанки, — відказав Буйний День.
А за годину до нього прийшов Ледю — просто з Бонанзи. Спершу він не хотів і балакати про Кармакову знахідку, тоді висловив сумнів, і врешті запропонував Буйному Дневі сто доларів за його пай у клондайкській займанщині.
— Готівкою?
— Звісно. Ось маєш.
І Ледю зразу витяг свою торбинку з золотом. Буйний День узяв її знехотя, ніби замислено, зважив на руці, так само знехотя розв'язав зашморга й висипав трохи золота собі на долоню. Воно було темніше, ніж звичайно, — таке саме, як і в Кармака. Гарніш усипав його назад, зав'язав торбинку й віддав Ледю.
— Мабуть, тобі воно потрібніше, ніж мені.
— Та ні, в мене його багато, — поспішив той відповісти.
— Звідки воно в тебе? — спитав Буйний День з безневинною міною.
Ледю сприйняв те запитання незворушно, мов справжній індіянин. Та коли вони глянули в вічі один одному, в Ледю неначе блиснуло в очах щось невловне, якась ніби іскринка. І Буйний День, помітивши ту іскринку, здогадався, що Ледю хитрує.
— Ти знаєш цю річку ліпше за мене, — сказав він, — і коли ти цінуєш мій пай у сто доларів, то, напевне, він вартий стільки й для мене, хоч би я й не знав нічого.
— Ну, триста доларів хочеш? — ще чіплявся Ледю.
— Скажу те саме. Чи там я щось знаю, чи ні, а скільки він вартий для тебе, стільки ж і для мене.
І тоді Ледю ганебно здався. Відвівши Буйного Дня набік, далі від людей, він заговорив відверто й не криючись.
— Таки с воно там, — сказав він наприкінці. — Я ж іще й жолоба не поставив, усе оце, що маю в гамані, я намив учора в мисці. Воно лежить під самим дерном, а скільки його там на дні річки, у щирці, — й не сказати! Ти тільки мовчи та займай ділянок скільки зумієш. Золота сила-силенна, кажу тобі. Воно залягає гніздами, і я не здивуюсь, коли деякі займанки дадуть по п'ятдесят тисяч. Ото тільки й шкода, що воно гніздами, а не суспіль.
Минув місяць, а на Бонанзі ще було тихо. Душ кільканадцять запаколили собі ділянки, а потім здебільшого подалися до Серкл-Сіті або на Сорокову Милю. Залишилися тільки ті, хто твердо вірив у золото. Вони заходились рубати ліс та ставити собі халупи на зиму. Кармак зі своєю індіянською ріднею робив промивальні жолоби та підводив воду. Робота посувалась повільно, бо вони мусили самі рубати дерево й розпилювати ручною пилкою. Трохи далі за водою працювало четверо чоловік: Ден Макгілвері, Дейв Маккей, Дейв Едвардс і Гаррі Во. Вони припливли з юконського верхоріччя. Тихі, мовчазні люди, вони нікого не розпитували ні про що, не балакали ні з ким і тримались осібно. Але Буйному Дневі, що вже взяв безліч проб скраю Кармакової займанки, де золото лежало під самим дерном, і вище та нижче понад річкою, де не знаходилось нічого, страшенно цікаво було, що ж є в материковому нарінку. Вів бачив, як четверо мовчазних чоловіків мовчки копали шурфа біля самої води, і чув скрегіт їхньої пилки, коли вони пиляли дошки на промивальні жолоби. А першого ж дня, як вони почали промивати, він підійшов до них, не чекаючи на запрошення. З нарінку, що накопав один чоловік за п'ять годин, узято тринадцять з половиною унцій ядряного золота — від піску завбільшки із пшонину до десятидоларових самородочків. А головне — добуто його з материкової верстви. Того дня випала перша пороша. Насувалася полярна зима, але Буйний День навіть і не помічав сумних картин умирання короткого літа. Він бачив, як справджуються його мрії, як на широкій площині серед снігів зводиться його золота столиця. Знайдено золото в щирці. Це велике діло. Кармакова знахідка не одурила. Буйний День запаколив займанку від свого ім'я поруч з тими трьома, що купив за тютюн; тепер він мав суцільну ділянку дві тисячі футів завдовжки, а завширшки через усю долину Бонанзи.