Твори у дванадцяти томах. Том сьомий

Однак він провадив велику гру. Витрати його були немалі, але виграш був ще більший. Він скуповував цілі займанки й половинки, приставав до спілки, давав наборг припаси за частку з майбутнього видобутку, сам запаколював ділянки. В нього день і ніч стояв напоготові собачий запряг, а його собаки вважалися за найкращих на всьому Юконі. Щойно десь відкривали нове розсипище й туди кидались шукачі, Буйний День мчав поперед усіх довгими морозними ночами і перший забивав паколи поруч із займанкою відкривача. Так чи сяк, хоча чимало його займанок виявились нічого не варті, він заволодів ділянками на всіх багатих золотом річках і струмках — Сірчаному, Доміньйоні, Ексцельсисі, Сиваші, Крісто, Альгамбрі, Дулітлі. Тисячі, що він їх розкидав, стікалися до нього назад десятками тисяч. Люди з Сорокової Милі оповідали, як він купив дві тонни борошна, й вираховували, що він заробив на них коли не мільйон, то принаймні півмільйона. Бо сама та половина займанки на Ельдорадо, що він дав за неї півмішка борошна, тепер варта була добрих п'ятсот тисяч.

А з другого боку, оповідали, що коли Фреда-танцівниця, перейшовши через Чілкут і перед самим льодоставом спустившись у човні до Доусона, ніде не могла купити борошна, хоч давала десять тисяч за десять мішків, Буйний День, зроду її в вічі не бачивши, послав їй десять мішків борошна як подарунок. І стільки саме послав католицькому священикові, що приїхав засновувати шпиталь.

Така щедрість межувала з марнотратністю. А дехто казав — з божевіллям. Подарувати двадцять мішків борошна якійсь танцюристці та попові, коли за півмішка можна заробити півмільйона, — це ж таки чисте божевілля. Але таку він мав натуру. Гроші були для нього тільки марки в грі. А захоплювала його сама гра.

Мільйони мало його змінили, хіба що грати він став ще завзятіше. Завжди поміркований і раніш, — крім хіба рідких випадків, — тепер, маючи й за що, й де пити досхочу, він пив навіть менше, ніж коли. Найбільша зміна в його способі життя була та, що він уже не варив собі сам їсти, хіба в дорозі. Тепер для нього куховарив скалічілий золотошукач, що його Гарніш узяв до себе в хатину. Але страва лишалась та сама: сало, боби, сухі сливи та інші овочі, риж і хліб. Одягався Буйний День теж так само, як і раніш: широкі штани, довгі вовняні панчохи, мокасини, фланелева сорочка, куртка з укривала й хутряна шапка становили всю його одіж. Не понадився він і на сигари, бо найдешевші коштували півдолара чи й долар штука, а курив, як і перше, самокрутки з дешевого тютюну й рудого паперу. То правда, що він мав більше собак і платив за них величезні гроші. Але це була не розкіш, а ділова потреба. Йому доводилось їздити швидко, зокрема щоб першому поспівати на нові родовища. Тому ж таки найняв він собі й кухаря: не мав часу, щоб самому варити., оце й усе. Дурне б то було діло, граючи на мільйони, гаяти час на розпалювання грубки та кип'ятіння окропу.