Твори у дванадцяти томах. Том сьомий

Буйний День також не діймав віри Кармакові, попри свою певність, що на горішньому Юконі мусить бути золото. Він сам лише кілька день як був у Кармака й бачив, що той бив байдики і гадки не мав шукати золота. Але ввечері, коли він годині об одинадцятій сидів у себе на ослоні й розв'язував мокасини, в голові йому промайнула несподівана думка. Він накинув на плечі куртку, взяв шапку й вернувся до «Закваски». Кармак був іще там і тицяв своє золото у вічі недовірливим. Буйний День сів поруч нього, взяв його золото, насипав у миску й довго розглядав. Потім із своєї торбинки насипав у другу миску кілька унцій золота з Серкл-Сіті та Сорокової Милі і знову довго розглядав та порівнював. Нарешті він віддав Кармакові його золото, всипав своє назад у торбинку й підняв руку. Всі замовкли.

— Хлопці, я хочу вам дещо сказати, — почав він. — Золото прийшло. Велике золото на горішнім Юконі. Кажу вам певно — воно прийшло. Тут, у цих краях, ніколи не буває такого золота, як оце в Кармака. У ньому більше срібла. Ви самі бачите, що колір у нього зовсім не такий. Далебі, Кармак справді натрапив на велике золото. Хто вірить мені й піде зі мною?

Охочих не знайшлося. Навпаки, почувся сміх і жарти.

— Може, й у тебе там є займанщина під селище? — запитав хтось.

— Аякже. І третина у Гарпера й Ледю. І я вже, далебі, чую, що як я продам на ділянки те, що маю, то зароблю більше, аніж усі ви здобули, порпаючись, як кури, тут на Березовому ручаї.

— Воно-то так, Буйний Дню, — заговорив примирливо золотошукач на прізвисько Кучерявий Піп. — Тебе ми знаємо, ти нікого не ошукаєш. Але хіба ти, як і будь-хто, не можеш попастися на гачок цим дурисвітам? Я тебе питаю, коли Кармак міг шукати золото? Ти ж сам казав, що він стояв табором на Юконі й разом зі своєю сиваською ріднею ловив лососів, і тому допіру кілька днів.

— Буйний День правду каже, — схвильовано втрутився Кармак. — І я кажу правду, богом свідчуся! Я й не шукав цього золота. Мені те й на думку не спадало. Але як ото Буййий День рушив від нас човном, того самого ранку приплив на плоті з припасом не хто як Боб Гендерсон. Він простував до Шістдесятої Милі, хотів піднятись Індіяною проти води й перетягти припаси через межиріччя між Кварцовим струмком і Золотим Дном.

— А що це за Золоте Дно? — спитав Кучерявий Піп. — Де воно?

— Там вище за Бонанзою, або Кролячим ручаєм, як ви його називаєте, — пояснив Кармак. — Така сага на величенькій річці, що впадає в Клондайк. Понад тою річкою я туди й дійшов, а на зворотній дорозі піднявсь на межиріччя, пройшов кілька миль верхами і спустився просто на Бонанзу. Отже, Боб Гендерсон каже мені: «Ходи зі мною, Кармаку, запаколиш і собі займанку.

Я таки знайшов золото на Золотому Дні. І намив уже більш як сорок п'ять унцій». Ну, ми й пішли — я, Скукум Джім та Калтус Чарлі. Та всі й запаколили по займанці на тому Золотому Дні. Назад ми йшли Бонанзою, я думав, чи не траплю на лося. Дорогою спинилися зварити їсти й спочити. Я ліг спати, а Скукум Джім надумався й пішов брати проби. Він там у Гендерсона надивився, як воно робиться. Копнув під одною березою та й промив у мисці ядряного золота зразу більш як на долар. Розбудив мене, я пішов копати й копнув на два з половиною долари за раз. Отоді я назвав той струмок Бонанзою, ми позабивали паколи та й гайда сюди робити заявки.