Задуха
- Автор: Паланик Чак
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5611-5
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Задуха». Краткое содержание книги:
«Дурний хлопчисько» — це такий собі Віктор Манчіні. Він працює живим експонатом в етнографічному музеї. А ще він «підробляє», розігруючи напади задухи в дорогих ресторанах. Люди, які врятували Віктора, відчувають свою відповідальність і допомагають йому грішми. А ще Віктор — сексоголик, який намагається позбутися звички бажати «тут і зараз» усіх жінок, які потрапляють йому на очі. А ще він, можливо, Син Божий…
Досить? Адже вас попереджали… Однак пізно, ви вже взяли цю книгу в руки і ви її прочитаєте.
— Виходить, друже, в тебе цей рак уже давно.
Навіть якщо мама помре, я не впевнений, що повернуся до коледжу. Навіть якщо в мене будуть гроші. Я й так знаю більше, ніж мені хотілось би знати.
Коли ти знаєш симптоми всіх найстрашніших хвороб, життя — це вже не життя, а постійне очікування. Раку. Старечого недоумства. Щоразу, коли ти дивишся в дзеркало, ти шукаєш червоний висип, який означає оперізуючий лишай.
Дивись також: стригучий лишай.
Дивись також: короста.
Дивись також: хвороба Дайма, менінгіт, ревматизм, сифіліс.
Наступна пацієнтка — знову блондинка. Худа. Можливо, навіть занадто худа. Певно, що пухлина хребта. Треба дізнатися, чи немає в неї головного болю, зниженої температури та болю в горлі. Якщо є, в неї — поліомієліт.
— Зроби так, — кричить їй Денні й затуляє лице руками — долонями вперед.
Вона робить, як він просить.
— Чудово, — каже Денні, роблячи швидкий начерк. — Може, злегка розкриєш рота.
Вона робить, як він просить.
— Друже, — мовить Денні, — справжні студійні натурниці, вони зовсім не такі гарячі.
Але я бачу тільки, що вона погано танцює, а погана координація рухів майже напевне означає боковий аміотрофічний склероз.
Дивись також: аміотрофічний вторинний склероз.
Дивись також: повний параліч.
Дивись також: задишка.
Дивись також: судороги, втома, плаксивість.
Дивись також: смерть.
Денні розмазує рукою лінії від паленої пробки, щоб надати замальовці об'єму та глибини. Це — жінка на сцені, яка прикриває лице руками. Її губи злегка розтулені. Денні дивиться то на малюнок, то на жінку на сцені — підмічає деталі. Вигин стегон, форму живота. Денні — гарний художник. Мені тільки не подобається, що жінки на його малюнках зовсім не схожі на справжніх. Наприклад, на його малюнках м'які, прив'ялі стегна виходять твердими й підтягнутими. Мішки під очима взагалі зникають, а очі виходять ясними й виразними.
— У тебе не лишилося готівки, друже? — мовить Денні. Я хочу, щоб вона тут, у нас, затрималась.
Але в мене немає жодного цента, і дівчина переходить до сусіднього столика в першому ряду вздовж сцени.
— Дай подивитися, Пікассо, — кажу я.
Денні чухає пальцем під оком, і там залишається чорна розмазана пляма. Він показує мені малюнок. Оголена жінка затуляє лице руками. Її губи злегка розтулені. Тонка, витончена фігура. Міцні м'язи. Вона вся гладенька і міцна, та водночас — м'яка. Напружена, та водночас — розслаблена. Втілення фізичної неможливості.
Я кажу:
— Вона в тебе має занадто молодий вигляд.
Наступна пацієнтка — знову Черрі Дайкірі. Цього разу вона не всміхається. Вона смокче зсередини щоку й запитує в мене:
— А ця родимка? Ви впевнені, що це рак? Тобто я навіть не знаю… боятися мені чи ні…
Не дивлячись на неї, я підводжу вгору вказівний палець. Міжнародний жест, який означає: Зачекайте, будь ласка. Лікар зараз вас прийме.
— І щиколотки в неї не такі витончені, — кажу я Денні. — І зад товщий, ніж у тебе на малюнку.
Я дивлюся, що там іще малює Денні, а потім обертаюся до пацієнтки на сцені.
— І коліна не такі гладенькі, — кажу я. — Треба зробити, щоб вони випиналися.
Танцівниця дивиться на мене зі щирою огидою.
Денні продовжує робити начерки. В його альбомі в неї величезні очі. І взагалі вона в нього — зовсім не така, як у житті. Він усе малює неправильно.
— Знаєш, друже, — кажу я, — ти не дуже гарний художник.
Я кажу:
— Ні, серйозно. Ти все малюєш неправильно.
І Денні каже:
— Якщо тобі все-таки цікаво, твоя мама сказала, що тобі треба прочитати її повсякденник.
Я кажу Черрі, яка тепер стоїть перед нами рачки:
— Якщо ви всерйоз маєте намір врятувати своє життя, нам треба зустрітись і спокійно поговорити де-небудь в іншому місці.
— Ні, не повсякденник, — каже Денні. — Щоденник. Якщо тобі цікаво, хто ти насправді, тоді тобі треба прочитати її щоденник.
Черрі звішує одну ногу зі сцени і спускається до зали.
Я кажу: і що там, у її щоденнику?
І Денні говорить, продовжуючи робити начерки в альбомі, зображуючи свої фізично неможливі бачення.
— Авжеж, у щоденнику. Не в повсякденнику, а в щоденнику. Там усе написано. Про твого батька.
Розділ сімнадцятий
Дівчина за стойкою реєстратури в лікарні Святого Антонія позіхає, прикриваючи рота долонькою, і я говорю їй, що, можливо, їй варто сходити до буфету випити кави, і вона дивиться на мене скоса й каже:
— Можливо. Але не з вами.
Насправді я до неї не підбиваю клинці. Просто, якщо їй хочеться випити кави, я можу наглянути за її столом. Я зовсім не намагаюся загравати.