Відкрите суспільство та його вороги

(д6) Сократ з «Апології Сократа» та «Критона» лояльний до афінської демократії. У «Меноні» та «Горгії» (див. прим. 45 до цього розділу) є місця, що наводять на думку про ворожу критику. В «Державі» (і, я вважаю, в «Менексені») він постає відвертим ворогом демократії. І хоча Платон висловлюється досить обережно в «Політику» та на початку «Законів», його політичні нахили в останній частині «Законів», за загальним визнанням (див. текст до прим. 32 до розділу 6), тотожні нахилам «Сократа» з «Держави». (Див. примітки 53 та 55 до цього розділу та примітки 7 та 14-18 до розділу 4.)

Останнє положення можна підкріпити за допомогою таких міркувань. Складається враження, що Сократ в «Апології» не лише лояльно ставиться до афінської демократії, а безпосередньо звертається до демократичної партії, вказуючи, що Херефонт, один із його найбільш ревних учнів, був поборником демократії. Херефонт відіграє вирішальну роль в «Апології Сократа», оскільки саме через його звернення до дельфійського оракула Сократ усвідомлює своє призначення в житті й у такий спосіб він, зрештою, справив вирішальний вплив на Сократову відмову піти на компроміс із демосом. Сократ знайомить нас із цією важливою особою, наголошуючи на тому факті («Апологія Сократа», 20 e-21 а, що Херефонт був не лише його другом, але також і другом тих людей, з якими він розділив вигнання і з якими повернувся до Афін (найімовірніше, він брав участь у боротьбі проти Тридцяти тиранів, тобто Сократ обирає головним свідком свого захисту палкого демократа. (Є незалежні джерела, що свідчать про симпатії Херефонта — див., приміром, Аристофанові «Хмари», 501 та наст. Поява «Херефонта» в «Харміді», певне, мала на меті створити своєрідну рівновагу, бо інакше видатне становище Критія та Харміда справило би враження маніфесту на захист Тридцяти тиранів.) Чому Сократ наголошує на своїй близькості з войовничим членом демократичної парті)? Ми не можемо припустити, що це було лише свого роду клопотання, яке повинно було спонукати його суддів до більшого милосердя: увесь дух його апології суперечить цьому припущенню. Найвірогідніше, Сократ, вказуючи на те, що він має учня в демократичному таборі, намагався побічно спростувати обвинувачення (що так само лише малось на увазі) у свідомій підтримці аристократичної партії та вихованні тиранів. Дух «Апології Сократа» виключав можливість припущення, нібито Сократ просив дружби в демократичних ватажків, насправді не співчуваючи справі демократів. Такий самий висновок можна зробити з уривка («Апологія Сократа», 32 b-d), в якому він наголощує на своїй вірі в демократичну законність і засуджує Тридцятьох тиранів у виразах, що не полишають місця для жодних сумнівів.