Крига. Частини ІII–ІV

Велетень-китаєць розносив чай у філігранних горнятках. Я не мав навіть пуляресу, не кажучи вже про справжні деньги. Я розвів руками й сказав, що не зможу заплатити. Він похитав лисою головою і поставив переді мною гарячу філіжанку. Я подякував. Цукру, меду, солі, чи молока або вершків, звісно ж, не було. В чае вимочували напівзапліснявілі шкоринки цитрини й помаранчі. «Зуби, — сказав вірменин і беззубо посміхнувся. — Зуби випадають». Раптом із вулиці вбіг паруючий від дощу жандарм у заболоченому розкомплектованому мундире. Панове, заволав він, і відразу ж замовк каварняний гамір, панове, нова революція насувається! Потім він вийняв з-за пазухи пожмаканий папір і розправив його в себе на грудях. Я глянув: «Новая Сибирская Газета». Там було відтворене оте святкове фото, на щастя, такої жахливої якости, що однаково добре могло зображувати три ялинки замість трьох чоловіків. Жандарм прочитав пропаґандистську статтю друкованого органу ЗДС. І ще до того, як він завершив, між публікою у залі «Дідькової Руки» спалахнули запеклі суперечки. «Товариство Промислу Історії!» А що це означає, сто чортів! Але при цій згадці у вірменина загорілися очі. Крижлізо хочуть виробляти! Ай-яй-яй, таж новий ринок для тунґетиту буде! Слушно, проте, одразу ж той і той зауважили, що Поченґло для цього передусім потребує контролю за Транссибірською маґістраллю. А отож, мусить якомога швидше ввійти до Іркутська й домовитися з Побєдоносцевим і Центросибирью. Знову будуть воювати за місто! Перехрестилися, заволали про милосердя до Господа, сплюнули. На це очуняв дідуньо з ногами у воді. Поченґло, харчав він, Поченґло, Фішенштайн, Ґерославський. Погляньте-но, два із них поляки, а третій — також наче поляк, бо єврей! Що це за змова проти Імператора, проти Росії!.. Вигнати цю чуму геть із Імперії! А сибіряк погладив його масивною лапою по голівці, — та заспокойтеся, батечку, Імперії вже немає.