Політологія: наука про політику

Обожнення царів, монархів, халіфів, ханів мало місце ще в язичницьких релігіях, зокрема, римські імператори оголошувалися богами. Папа римський проголошував себе намісником Бога на землі, російські царі називались «помазаниками божими». Коран, як і Біблія, відстоює експлуататорське суспільство як «божественне встановлення» самого Аллаха і погрожує жорстокою розправою тим, хто не слухатиметься «вісника Бога». Хто зазіхатиме на майно вищих класів, «не задивляйся очима твоїми на ті блага, якими наділені деякі наші сімейства», — сказано в Корані (гл. 20, с. 131). Схожі положення закладені й у Талмуді — священній книзі іудейської релігії, де обожнювався поділ суспільства на багатих (хаверів) і бідняків (амхаресців), узаконюється жорстоке поводження з рабами, як «худобою, що говорить» і навіть встановлюються для них знаряддя послуху та тортур — ошийник, батіг та ін. Разом з тим релігійні книги в розраду бідним і гнобленим обіцяють їм вічне блаженство в загробному житті, в раю, куди не будуть допущені багатії. «Багатому втрапити в царство небесне так само тяжко, як верблюду пролізти в вушко голки», — говориться в «Новому Завіті». Біблія вістує: багаті тільки в цьому світі можуть користуватися всіма життєвими благами, а в загробному житті будуть терпіти скруту на відміну від бідняків. Тому, вказується в Корані, покликання людини в тому, щоб, покірливо переносячи будь-які негоди, звернути свої помисли на особисте врятування на тому світі, не надаючи значення земному життю. Зневага до земного життя в ім’я вічного загробного, тлінність земного життя яскраво висловлені в «Новому Завіті»: «Що таке життя ваше! Пара, що виникає на певний період, а потім зникає». I хоча церква нерідко замовчує або по-іншому тлумачить основні положення релігії, однак релігійних книг вже не переробиш. I сама церква визнає їх незаперечними. Сучасні церковні служителі знов підтверджують, що «не земля, але небо — істинна наша вітчизна», «на небі наше вічне життя, наш спокій і блаженство».