Політологія: наука про політику

Істотні зміни в релігійній догматиці і обрядовості, в її канонічній структурі не викликають змін у політиці тоді, як великі політичні зміни ведуть до змін у формах релігії, в політиці церковних об’єднань, що активно пристосовуються до нових умов. На відміну від Людвіга Фейєрбаха, що перебільшував соціальну роль релігії, бачив в ній джерело соціально-політичних змін, класики марксизму показали, що в дійсності спостерігається протилежна закономірність. Форми релігійної ідеології постійно мінялися в зв’язку з політичними змінами, що виявляли себе вже на найранніших ступенях формування релігійних вірувань. В язичницьких релігіях первісно всі боги рівні, тому що в первіснообщинному ладі існувала загальна рівність людей. Виникнення майнової нерівності породжувало і нерівність серед богів — виділення головних і підлеглих. Перехід від політеїзму (багатобожності) до монотеїзму (єдинобожності) тісно зв’язаний зі змінами в політичній структурі давніх східних деспотій. Єдиний Бог, писав Фрідріх Енгельс, ніколи не міг би з’явитися без єдиного царя... Єдність Бога, який контролює численні явища природи, є лише відображення єдиного східного деспота.

Виникнення держав, що прийшли на зміну родоплемінній роздрібненості, зумовило появу нового типу релігії. В умовах класового суспільства складаються національно-державні релігії, що освятили існуючий соціально-політичний лад. Поворотним пунктом в історії релігії стало формування світових релігій: буддизму (VI ст. до н. е.), християнства (I ст. н. е.), ісламу (VII ст. н. е.). Всі релігійні системи породжені соціально-економічними умовами. Раніше інших виникає буддизм, спочатку в Індії, згодом в інших азіатських країнах у період утворення рабовласницьких держав. Буддизм прийшов на зміну брахманізму як ідеології родоплемінної релігії жерців і військової верхівки, що займали привілейоване становище в країні. Повалення касти, що править, знайшло відображення у виникненні буддизму — ідеології рабовласницького суспільства; він став більш прийнятною релігією не тільки для класу, який править, а й для широких соціальних спільностей, тому що виключав можливість боротьби за соціальну перебудову суспільства і створював для пригноблених надію на переродження та побудову нового життя. Виникнення християнства також мало певну соціально-економічну і політичну основу, сформувалося на хвилі стихійної боротьби рабів за визволення, з невдалих спроб розірвати кайдани рабства шляхом збройного повстання. Римська імперія, де вперше виникло християнство, становила жорстокий, нелюдський режим, зі всією силою обрушилася на підкорені народи, загнані в рабство або животіли в убозтві та безправ’ї. В таких умовах римська національна язичницька релігія вже не могла відповідати суспільним потребам, тому що закріплювала рабство в найгірших формах, закривала шляхи до визволення народу від непосильного гніту. А християнство, що сформувалося, давало духовну розраду та надію на вічне загробне життя, на позбавлення від страждань і принижень у земному житті. Згодом християнство перетворилося в державну релігію Римської імперії. Нарешті, третя світова релігія — іслам, що виник пізніше інших в Західній Аравії в період переходу від патріархально-родового ладу до феодального, при збереженні рабовласницького устрою. I тут велику роль відігравали економічні та політичні суперечності між родовою знаттю, яка захопила владу і яка зосередила в своїх руках незліченні багатства і середніми торговими верствами, що відображали інтереси нижчих соціальних груп. Мусульманська релігійна община, що виникла в таких умовах, мала не тільки релігійний, але й соціально-політичний характер. Іслам з самого початку виникнення відображав інтереси опозиційних властям верств населення. Та згодом мусульманство взяте на озброєння панівним класом. Все це свідчить про визначальний вплив політичних змін у суспільстві на розвиток релігійної свідомості і соціальну спрямованість релігійних організацій.