Дім, в якому…
- Автор: Петросян Мариам Сергеевна
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7563-73-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дім, в якому…». Краткое содержание книги:
Це Дім, в якому живуть Куряка, Сфінкс, Сліпий, Лорд, Табакі, Стервожер, Руда, Русалка, Лось, Р Перший та інші. Зграї, ватажки, вчителі. Діти і дорослі, вихованці та вихователі.
Це Дім, в якому всі мешканці грають за певними правилами й дотримуються неписаних законів. У світі поза Домом, у Зовнішності, їм не знайшлося місця. Але їхні вади, особливості та звички, що деінде могли би викликати хіба огиду, співчуття чи страх, тут відкривають шлях до інших реальностей.
Це Дім, в якому час і простір набувають нових форм і сенсів, а межа між явою та химерним стає дедалі тоншою. Однак кому подарувати казку, а кому жахіття — Дім обирає сам…
Найщасливішим з-поміж гостей він дарує коліщатка від розбитого годинника. Найнебезталаннішим — перо чаплі. Перше означає одне, друге — зовсім інше. Перше у нього просять усі, другого не просить ніхто, бо про другий подарунок ніхто не знає. Він не згадується в жодній легенді. Коліщатко від годинника можна загубити, обміняти або кому-небудь подарувати. Перо чаплі зникає, коли потрапляє до рук нового власника, а отже, ним можна тільки володіти.
Шестірні дідок дарує знехотя, перо — надзвичайно рідко, а інших подарунків у нього не просять майже ніколи. Лише один-єдиний раз у нього попросили сон. Дуже хитрий сон — який навчає бачити чужі сни. Попросив його маленький хлопчик — і поніс із собою одну з тикв із довгою шийкою, з затичкою з дурман-трави. Через декілька років цей же хлопчик, який уже трохи підріс, прийшов з іще дивнішим проханням. Дідок був заінтригований. Він вибрав найкрасивіше з яєць, що були в нього, — зелене з білими цятками.
— Вони дуже ніжні, — попередив він. — Будь обережним. Грій його біля серця, а коли вона вилупиться, випусти її у струмок, де немає риб-хижаків. На сороковий день вона дозріє.
— А на двадцятий? — запитав хлопчик.
Це був дуже дивний хлопчик, і дідка трохи стривожила доля зародка в яйці, проте він любив дарувати незвичайні речі, а хлопчик був єдиним за багато років, хто просив не те, що просили всі. З ним не було нудно.
Нудьги дідок боїться понад усе на світі. Іноді, замучений одноманітністю своїх подарунків іншим, він дарує що-небудь самому собі. Вибираючи найпростіші предмети. Нічого цінного, нічого особливого, але приємно отримати в подарунок щось незвичайне, а надто якщо не пам’ятати, що даруєш собі це сам.
Куряка
Горбач розповів усім відому казку про Щуролова з Гаммельна. Трішечки змінену. Я не дуже добре пам’ятав цю казку, але там точно не було того, що Щуролов повів із собою тільки найменших дітей, до трьох років. «Чистих розумом і помислами». Це прозвучало досить дивно. Адже незрозуміло, як можна повести кудись дітей, які, скажімо, ще не вміють ходити.
Горбач цього пояснювати не став, і я науявляв собі всіляких кумедних сценок. Як немовлята, агукаючи й перебираючи ніжками, випливають зі своїх колисок, кружляють по кімнатах, випурхують з вікон рідних домівок і злітаються до вбраного в червоний камзол чоловіка, який грає на флейті.
І якби ж тільки це! Важче було уявити однорічних, яких не змогли би втримати батьки. А потім я подумав, що і в справжній казці це не пояснювалося. Там просто сказано, що Щуролов забрав усіх дітей. І крапка. Але ж серед них мали бути і зовсім маленькі. Якось я раніше над цим не замислювався.
Лері розповів про зачаровану принцесу. Явно маючи на увазі Спицю.
Рудий розповів про якісь смерті, які втікали. Здається, маючи на увазі себе.
Табакі розповів про якогось дідугана, який настільки не любив робити гостям подарунки, хоча чомусь іноді мусив, що навіть прикидався мертвим, аби йому дали спокій.
Пугач і Мрець прилаштувалися зі своїми історіями до його та розповіли про власні зустрічі з цим дідком.
Стервожер і Лорд про щось шепотілися, Дракон взагалі заснув. Я подумав, що нічого страшного не станеться, якщо і я трохи посплю, але з цієї спроби нічого не вийшло.
Тому що на драбину виліз Сліпий, і навколо запанувала така напружена тиша, що з мене тут же злетіла вся сонливість.
Сліпий довго мовчав. Свічки догоріли, а ліхтарики майже не давали світла, але видно було, що він босий і одягнений, як завжди, а рука перев’язана бинтом замість рушника.
Нарешті він заговорив. Сказав, що бажає всім нам щастя. І тим, котрі йдуть, і тим, котрі залишаються. І тим, хто піде, думаючи, що залишився, і тим, хто залишиться, думаючи, що пішов. І тим, хто вирішив повернутися. Сліпий сказав, що яким би не був наш вибір, нам треба почати жити наново, тому що нове наше життя буде не схожим на старе. Що багато з нас нічого не пам’ятатимуть про це старе життя, але це не мало би нас лякати. «Ті, котрі житимуть, не втрачаючи віри в диво, його віднайдуть». Потім Сліпий сказав, що не прощається з тими, котрі йдуть, а тільки з тими, котрі залишаються, і з тими, хто повертається.