Дім, в якому…
- Автор: Петросян Мариам Сергеевна
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7563-73-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дім, в якому…». Краткое содержание книги:
Це Дім, в якому живуть Куряка, Сфінкс, Сліпий, Лорд, Табакі, Стервожер, Руда, Русалка, Лось, Р Перший та інші. Зграї, ватажки, вчителі. Діти і дорослі, вихованці та вихователі.
Це Дім, в якому всі мешканці грають за певними правилами й дотримуються неписаних законів. У світі поза Домом, у Зовнішності, їм не знайшлося місця. Але їхні вади, особливості та звички, що деінде могли би викликати хіба огиду, співчуття чи страх, тут відкривають шлях до інших реальностей.
Це Дім, в якому час і простір набувають нових форм і сенсів, а межа між явою та химерним стає дедалі тоншою. Однак кому подарувати казку, а кому жахіття — Дім обирає сам…
Поки я осмислював цю інформацію, Р Перший підійшов до драбини й запитав Чорного, чи знає він, що для того, щоб у Зовнішності кудись і на чомусь виїхати, потрібно — як мінімум — мати права водія. А автобус, повний молокососів без жодного посвідчення особи, буде дуже швидко зупинено.
Чорний сказав, що йому все це відомо.
А чи відомо Чорному, запитав Р Перший, що викрадений транспортний засіб, поза сумнівом, перебуває в розшуку, і навіть якщо його перефарбувати, хто-небудь може цей транспортний засіб упізнати.
Чорний сказав, що йому і про це відомо.
— То якого біса ти це все затіяв?! — заволав Р Перший. — Хочеш почати знайомство з Зовнішністю з колонії?
Спиця, обійнявши Русалку, почала тихо схлипувати. У темряві не було видно, хто обступив Ральфа, але, судячи з вигуків, його вмовляли сісти. Чорний сказав, що він просто розповідає казку.
Р Перший вигукнув, що не треба милити йому мізки.
Табакі попросив Ральфа сісти та поводитися пристойно.
Я так і не зрозумів, сів Ральф чи залишився стирчати біля драбини.
— Ну що ж... — Чорний витримав паузу, неначе боявся, що його знову переб’ють, — ...у казках іноді трапляються добрі феї і таке інше. У мене не бозна-яка цікава казка, але фея теж є. І не одна. Здається, їх дві. Та ще двійко, як би точніше висловитися... феїв, чи що? Загалом, у них є водійські права, і вони запропонували мені свою допомогу...
Усі зааплодували, а я почав думати, хто такі ці четверо фей, звідки вони взялися і навіщо їм допомагати Чорному. Що довше я про них думав, то менше мені це подобалося. Їм нізвідки було взятися, вони могли взятися лише з Зовнішності, а я точно знав, що в Зовнішності безкорисливі феї давно перевелися.
Захотілося терміново обговорити це питання з Чорним, але для цього треба було дочекатися перерви. Наразі Табакі виліз на драбину для оголошення.
— Не всі наші правила відомі гостям, — заволав він. — Тому я про всяк випадок їх перерахую. Будь-хто з присутніх має право задати оповідачеві одне запитання. Тільки одне! Бажано наприкінці, не перериваючи розповіді. Репліки дозволені, але не схвалюються. Вигуки з місць заборонені! Переміщення теж! Для переміщень передбачені перерви. Будь-хто, хто порушить ці правила надалі, буде виставлений за двері, незважаючи на закони гостинності! Усім усе зрозуміло?
Виголошуючи цю промову, Табакі репетував дедалі голосніше й дедалі сильніше розгойдував драбину, так що під кінець мало не шугонув з неї наниз. Шуму від нього було куди більше, ніж від Ральфа, але ніхто не вважав це порушенням правил.
Я безперервно думав про автобус, про те, чим насправді обернулися жартики про нього, і про те, як розлютився Р Перший; тепер він, чого доброго, вирішить, що я знав правду, але спеціально писав у щоденнику всякі нісенітниці, щоб його заплутати. Я так поринув у ці думки, що пропустив початок казки Лорда.
Вона взагалі-то теж не була подібна на казку. Лорд розповідав про те, як жив у якомусь маленькому містечку, чим там займався і як заробляв собі на життя. Зрозуміло було, що все в цій історії — вигадка, але разом із тим відчуття, що розказує він про щось, що відбувалося насправді, не полишало. Тільки кінець цієї казки виявився казковим, і то якось відразу й аж занадто, так наче Лордові набридло напружуватися, придумуючи, що там буде далі, й виплутувати свого героя з клопотів. Там навіть Сліпий з’явився в кінці, на мою думку, абсолютно недоречно.
Далі розповідав Валет. Більше грав, ніж розповідав, і його казка була абсолютно в дусі казки Лорда. Теж якесь місто й пошуки заробітку, тільки в нього все виходило веселішим, може тому, що він, доки говорив, переграв весь свій репертуар. Вплітаючи його в оповідь.
Після казки Валета Табакі нарешті оголосив перерву. Я думав, що на час перерви засвітять настінні лампи, проте помилився. Ми залишилися сидіти напотемки, і я не ризикнув злізти з ліжка. Чорний кудись пересів, з мого місця його більше не було видно. Табакі ввімкнув магнітофон. Навколо бубоніли й перешіптувалися, обговорюючи почуте. Знизу нам передали тарілку з бутербродами, я взяв собі один і передав тарілку Лері.