Політологія: наука про політику
- Автор: Горлач Микола Іванович, Кремень Василь Григорович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-966-364-836-1
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Політологія: наука про політику». Краткое содержание книги:
Підручник написаний на основі класичних джерел і праць відомих сучасних зарубіжних і вітчизняних соціологів, політологів, філософів.
Врахований досвід вивчення науки про політику у вищих навчальних закладах США, Англії, Німеччини, Росії, України.
Розраховано для викладачів і студентів вищих навчальних закладів.
З кінця 80-х років ХХ ст. у країнах, де існує іслам, змінилося ставлення влади до священнослужителів та віруючих, права яких дещо ущемлялись. В Узбекистані, Киргизстані, Казахстані та ін. країнах Рамазан, Байрам та Курбанбайрам — проголошені святами. Відкриваються та діють мечеті, повернуто ісламу монастирі та культові об’єкти. Більшість віруючих мусульман сприймає іслам не стільки як філософсько-моральне вчення, скільки як систему певних ритуалів та релігійних зобов’язань. Це п’ять основних стовпів: по-перше, шахада — формула визнання єдиного Бога; по-друге, салат (персидське намаз) — молитва, що відправляється віруючими за встановленими нормам у певні години; по-третє, саум (ураза) — піст, що пропонується протягом 30 днів щороку на місяць рамазан; по-четверте, закат (закят) — обов’язкова милостиня на користь бідних і сиріт та, по-п’яте, хадж (паломництво) у священне місто Мекку.
У культурній історії людства бурхливі темпи розвитку науки чергуються з тривалими періодами застою: слідом за переміщенням центрів торгової та культурної діяльності те ж відбувається і з науковими центрами. Так, Греція запозичала культуру країн Давнього Сходу, а після загибелі античної цивілізації настав занепад наукової думки. Після загибелі Риму Європа пережила тривалий період панування варварства. У IX—X ст. в арабському халіфаті давньогрецька культура, наука, філософія відродилися в інших історичних умовах, збагативши зміст соціокультурними цінностями та традиціями нової цивілізації — ісламу. У створенні мусульманської культури брали участь різноманітні народи, включаючи християн-несторіанців Сирії та євреїв. Культ знання та науки, глибока повага до особи ученого традиційно займали домінуюче ставлення у шкалі цінностей цивілізації східного Середньовіччя. Халіфи заохочували діяльність учених та перекладачів праць грецьких учених та філософів. Для східного Середньовіччя поєднання в особі володарів учених та діячів культури, взагалі, не рідкість. Так, у Середній Азії онук Тимура Улугбек суміщав монаршу діяльність з активною науковою працею в астрономічній обсерваторії, що була організована ним. Нащадок грізного завойовника, Султан Хусейн, покровитель науки та культури, займався поезією. А його друг та соратник великий поет Алішер Навої з’єднував державну діяльність з діяльністю ученого, літератора, музикознавця. Молодший сучасник Навої з нащадків Тимуридів, Захірадджі Мухаммад Бабур, відомий в історії як засновник імперії Великих Монголів у Індії, не лише великий знавець та цінитель поезії, мистецтва, але й сам займався поетичною творчістю. Утвердилася думка про те, що ісламу властиві фанатизм та агресивність. Але ці риси властиві не взагалі релігії, а окремим людям.
У сучасних умовах іслам не заперечує загальнолюдських цінностей та не розрізняє людей за їх родоплемінною етносоціальною і расовою приналежністю, а виходить з спільності та братерства всіх людей у вірі, не забороняючи їх права на приналежність до будь-якої віри (буддизму, християнства, іудаїзму та ін.). Тому ще середньовічні мислителі Фарабі, Ібн Сіна, Біруні та ін. розглядали представників різних народів носіями певної релігії, культури, а їх спільності — самостійними громадами. Під релігією розуміли щось надзвичайно широке — всю сукупність духовного життя, включаючи звичаї, традиції та культурні цінності, а також багато сторін практичної діяльності людини, спосіб життя та еталони поведінки. Висувалася ідея спільності та рівнозначності релігії. У релігійній моралі ісламу висувається п’ять моральних настанов, обов’язків особи: по-перше, перед Аллахом, що допускає виконання наказів віри; по-друге, перед власною совістю, що спирається на внутрішні мотиви та вимагає самопізнання; по-третє, перед сім’єю — сумлінне виконання синівського обов’язку перед батьками, а також батьківських функцій перед дітьми; по-четверте, перед державою та народом — виконання громадянського обов’язку та, по-п’яте, перед усім людством, — цей обов’язок виражається в усвідомленні нерозривного зв’язку особи та суспільства. Потреба людини у спілкуванні та співробітництві з іншими людьми — природна якість, що виражає її соціальну суть.