Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?
- Автор: Сенченко Николай Иванович
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-608-245-4
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?». Краткое содержание книги:
Важливо для автора (як, звісно, й для більшості української людності), чи прозріє нарешті так звана політична еліта країни, аби побачити далеко не завжди благородну діяльність колоніальної адміністрації, що часто маніпулює навіть представниками державних органів.
Глибоко аналізуючи це питання, вчений-дослідник залишає його відкритим, він запрошує до роздумів над ним своїх співвітчизників, яким небайдужа доля Вітчизни й по-справжньому дорога її незалежність.
Для фахівців з теорії та історії управління суспільством, а також для широкого загалу читачів.
Що ж криється за цим терміном?
Ще за часів СРСР публіцист А. Кузьмич пов’язував термін “золотий мільярд” з ідеями скорочення населення Землі. Цей термін, вважає він, визначає певну цілісну геополітичну, економічну та культурну концепцію. Суть її полягає в тому, що розвинені країни, зберігаючи для свого населення високий рівень споживання, намагатимуться військовими й економічними засобами утримувати решту світу в промислово нерозвиненому стані (як сировинний придаток і зону скидання шкідливих відходів). Населення цих “заморожених” країн в умовах бідності деградуватиме і жодної функціональної цінності не являтиме для “першого світу”, створюючи разом з тим глобальні соціальні проблеми. Це населення повинно бути скорочене за допомогою цілої системи нових соціальних технологій.
У газеті “Воскресенье” в статті “Россия и рынок в свете советского и международного права” А. Кузьмич писав: “Наша перебудова — частина всесвітньої перебудови. Перший етап світової перебудови, що розпочався після енергетичної кризи 1973 року, наочно показав розвиненим країнам з ринковою економікою, чим загрожує брак сировини й енергії. За даними ООН, сировини й енергії вистачить (при оптимальному використанні) лише на 1 млрд чоловік. Станом на 1 січня 1990 року на Землі проживало 5,5 млрд чоловік..., на 2000 рік очікується понад 7 млрд. Не випадково, що до золотого фонду “одного мільярда” належать такі країни, як СІНА, Японія, країни ЄЕС та ін., в той час як 4/5 населення Землі з Азії, Африки, СРСР, Латинської Америки, що володіють основною масою сировини й енергії, витіснені з “місця під сонцем” і насправді є сировинними колоніями зазначених країн. Ось чому в 90-х роках XX ст. з'явилася й утверджується нова теорія так званої інтернаціоналізації та взаємозв’язку держав. Суть її — створення світового центру з єдиним централізованим розподілом капіталів, товарів і робочої сили, а зрештою й сировини, де “залізна гвардія” міжнародних збройних сил транснаціональних корпорацій створюватиме “світовий правопорядок і стабільність”. Глобалізатори не пробачили А. Кузьмичу відвертого викриття їхніх цілей. Він загинув за нез’ясованих обставин.
Західні корпорації та фінансові олігархи мають далекосяжну мету: зберегти контроль над природними ресурсами Землі в руках промислово-фінансової еліти світу. Не випадково програма ООН з економічного та соціального розвитку на 1990-ті роки не має установок на безумовний суверенітет народів над їх природними ресурсами, які були досить популярними в документах 6070-х років. Як кажуть дипломати, слід уникнути ризику “розбазарювання сировини за національними квартирами...”
На порядок денний поставлено штучне скорочення населення Азії, Африки, Східної Європи зокрема й України. У документах ООН (Комітети з народонаселення і сировинних ресурсів) усе населення Землі поділено на основне (забезпечене сировиною, 1 млрд), напівосновне (майже 1 млрд) і допоміжне народонаселення, яке нерентабельне в умовах індустріалізації, воно не окупає вкладених у нього коштів для виробництва і для життя. Вдумаймося в ці слова!
Протягом тривалого часу здійснюється наукова й культурна підготовка західного суспільства до прийняття концепції “золотого мільярда”. Моделі вирішення глобальних проблем на Заході розробляються відкрито, як це робить, наприклад. Римський клуб, і таємно — в рамках Тристоронньої комісії під керівництвом різних аналітичних центрів, спецслужб держав і корпорацій.
Так, у 1970 р. Римський клуб замовив групі Д. Медоуза в Массачусетському технологічному університеті (СІНА) провести дослідження, матеріали яких через два роки ввійшли до книги “Межа зростання”. Авторитет університету. Римського клубу й потужна реклама зробили свою справу. Книга стала справжньою сенсацією. В ній, зокрема, наголошується, що наступне покоління людства досягне межі демографічної та екологічної експансії. Все це призведе систему загалом до непідконтрольної кризи й краху... Завдання “зводиться до того, щоб виявити катастрофічні наслідки існуючих тенденцій і стимулювати політичні зміни, які допоможуть їх уникнути”. Висновок доповіді: “Необхідно вжити заходів, аби забезпечити раціоналізацію всієї системи виробництва й передислокацію промисловості в межах планети”. Методи досягнення цієї мети не пропонувалися.
Наступна доповідь Римського клубу “Людство на роздоріжжі” з’явилася друком у 1974 році; у ній використано теорію, створену для аналізу й розрахунків складних систем. Світ було поділено на 10 регіональних підсистем: це давало можливість теоретично вирішувати проблеми одних регіонів за рахунок інших. У доповіді зазначена й головна суперечність епохи: “Два провалля, що постійно розширюються, характеризують сучасну кризу людства: провалля між людиною й природою, між Північчю й Півднем, між багатими й бідними”. Звідси висновок: причина міжнародних криз — нестача життєво важливих ресурсів.