#Галябезголови

Частина друга

Місто районного значення Затятове розділило долю сотень інших невеличких українських міст, давнішня слава яких хоч і не згасла, проте і не стала аргументом для подальшого розвитку. Взяти хоча б близькі до Затятового Остер і Козелець.

Провінційний Остер з його вічно розбитими шляхами заснував ще Володимир Мономах майже тисячу років тому, побудував Михайлівську церкву, рештки якої під назвою «Юр’їва божниця» збереглися і донині. Кажуть, у тій божниці хрестили сина Мономаха князя Юрія Долгорукого, який згодом побудував Москву. А от Остер так і лишився ніби недобудованим.

Подібна доля і в Козельця. Поки була жива графиня Наталія Розумовська, яка не тільки народила останнього українського гетьмана Кирила і чоловіка російської імператриці Єлизавети Олексія Розумовських, а й шанувала малу батьківщину, вирувало життя у містечку. Виріс собор Різдва Богородиці з неймовірним, чотириярусним іконостасом заввишки 34 метри, створений за проектом безсмертного Растреллі. Здавалося — далі буде! Та графиня померла, а Козелець на довгі століття заснув, щоби прокинутися радянської доби, коли подібні містечка почали забудовувати п’ятиповерхівками, на папері з’єднуючи місто і село в єдиний протиприродний конгломерат. У результаті вийшло: і не село, і не місто.

На відміну від Козельця і Остра, Затятове не могло похвалитися іменами славетних особистостей з минувшини, які б залишили на тутешніх теренах сліди свого перебування. В історичних архівах не вдалося віднайти і відомостей про дату заснування міста, що теоретично давало привід розглядати варіант створення Затятового ще до Всесвітнього потопу, та місцевим патріотам хотілося знайти щось більш вагоме, значуще і бажано конкретне. Вихід запропонував історик однієї з трьох затятівських шкіл пан Корочун: висунув таку неординарну гіпотезу щодо походження назви міста, яка і справді давала вагомий привід шукати коріння Затятового у сивій давнині. До того — як було? Люди казали, що Затятове назвали саме так, бо люди тут трошки придзьондзьолені і вперті. Одним словом — затяті! Пан Корочун відмів принизливу для корінного населення поширену точку зору, натомість написав ґрунтовну наукову працю, у якій доводив, що назва міста пішла від слів «за» і «тать», тож назву слід розшифровувати як місто, яке виникло за часів навали «татів», тобто татаро-монгольських злодіїв і грабіжників, у тринадцятому столітті.

Затятівцям версія сподобалася, і оскільки нічим матеріально цінним віддячити історику не могли з огляду на повну відсутність у міській скарбниці хоч чогось матеріально цінного, віддячили безцінним: після смерті вчителя назвали його іменем одну з найбільш постраждалих від радянської доби вулиць, бо на ній стояло найбільше обшарпаних панельних і цегляних багатоповерхівок. Крім них, на вулиці були невеличкий скверик з порожнім постаментом, церква, супермаркет, будівельний коледж — звичайне колишнє ПТУ, вагон-кафе з відкритим майданчиком, на якому за пластиковими столами під яскравими тентами-парасолями з рекламою «Пепсі» затятівці пили собі каву за будь-якої погоди, навіть взимку. То було ніби у тренді — отак по-дурному пити каву. На тій же вулиці містився і великий ангар колишньої автоколони, у якому місцевий автомеханік, 25-річний Сашко Сулима, облаштував справжню автомайстерню, де був і за хазяїна, і за майстра, і за бухгалтера, і за прибиральника.