Любовні елегії. Мистецтво кохання. Скорботні елегії

Ніч була. Сон і мені зімкнув натомлені вічі.    Тут і наснилось таке, аж затремтіла душа. Сонцем осяяний горб, дубовий гайок у підніжжі,    Різноголосся птахів поміж галуззям рясним. Нижче, під гаєм, зеленню луг засліплював очі,    Пишну травицю його тихий струмок годував. Сам я під листям дерев од спечного дня заховався,    Спека ж діймала мене навіть під листям дерев. Тут і з’явилась нараз, квітучі смакуючи трави, [10]   Біла корова; на ній — ані пляминки ніде. Білим таким не буває й сніг, що тільки-но випав    І по долинах іще водами збігти не встиг, Чи молоко од вівці, що цівками в повну дійницю    Туго з набряклих дійок, піну збиваючи, б’є. Був їй супутником бик — за мужа корові щасливій;    Побіч красуні-жони й він собі ліг на траву. Доки полігував так і смачні пережовував трави,    Заново живлячись тим, що лиш недавно спожив, — Сон його, видно, зморив — головою рогатою низько [20]   Він до землі нахиливсь — так мені снилось, кажу. Бачу, ворона летить; ковзнувши легко в повітрі,    Сіла на зелень м’яку й каркнула, птаха хрипка. Тричі корову дзьобнула вона й з грудей білосніжних    Шерсті скубнула пучок — цілий пучок білини. Довго барилася та — й залишила бика і те місце,    На її грудях, однак, бачив я, кров запеклась. А спостерігши, що одаль бики пасуться на травах, —    Одаль і справді паслись на пасовищі бики, — Тут же помчала туди й сама, приєднавшись до стада, [30]   Весело стала скубти буйнозелену траву. Тож поясни мені, хто б ти не був, кмітливий товмачу,    Зміст отих видив нічних — що означали б вони? Так запитав я, а той, хто сни опівнічні тлумачить,    Мовив, — здавалось, кладе кожне із слів на вагу: «Спека, що ти в холодок од неї втекти намагався,    Та утекти не вдалось, — то твоя пристрасть палка. Біла корова — то любка твоя: білосніжні обоє;    Бик, що при ній був, — це ти, в ньому себе упізнай. Груди ворона дзьобала їй — то це, зрозуміло, — [40]   Звідниця: любці твоїй розум дурманить стара. А що лишила корова бика, хоча й не одразу, —    Знай, доведеться тобі в ліжку тремтіть одинцем. На білосніжних грудях корови мітка багряна —    То не без плямки, вважай, та, що кохаєш її». Мовив відгадувач снів — і відринула кров од обличчя,    Весь я немов зледенів, темінь на вічі лягла.