Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-047-6
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)». Краткое содержание книги:
«Час Тирана. Прозріння 2084 року» — самостійний твір з майже детективним сюжетом, багато героїв якого знайомі нам з попередніх частин трилогії.
Роман, як і трилогія загалом, дає епічну картину подій української історії, містить у собі прозріння і пророцтва про долю України і виклики, що стоять перед народом, попереджає про майбутні небезпеки.
Напередодні свого 80-ліття Юрій Щербак — відомий письменник, дипломат, лікар і мислитель — подарував читачам філософський твір-антиутопію, сповнений пошуками християнських істин, гротеском та іронією, вірою в долю України.
Однак Гайдук вирішив відкинути цю безглузду ідею, не ганьбити себе й не встановлювати на Олиній могилі щось на зразок телефонної будки для розмов із нею. Уявив Олині кпини з цього приводу, якби вона знала, що з нею проводитимуть цвинтарні спіритичні перемовини або перетворять її дух на об’єкт електронної гри під назвою «Ноосферні діалоги з улюбленими мерцями».
Гайдук зітхнув і відкинув цей дріб’язковий, недоладний, особливо в цей день, напрямок думок, розуміючи його як спосіб уникнути моменту, коли опиниться він сам на сам із непереборним горем і самотністю, що розростається в ньому, як ракова пухлина. Подумав, що за цей рік, як немає Олі, сталося стільки подій, які повністю перекреслили його розуміння людських вчинків. Згадав, як колись, під час випробувань надшвидкого британського стратегічного бомбардувальника сьомого покоління, що його збиралися закупити для ВПС України (Гайдука взяли на борт, щоб оцінив техніко-бойові якості машини), бомбардувальник увійшов у зону невагомості — тобто перетворився на космічний об’єкт, і світ перевернувся в Гайдукових очах; генерал, викликаючи сміх літунів, почав крутитися навколо своєї осі, він втратив точку опори, став неживим предметом, розгублено борсаючись у викривленому просторі, втративши всі можливості впливати на ситуацію, зрозуміти, що відбувається.
Зі смертю Олі Гайдук похмуро замкнувся в собі, став роздратованим і недовірливим, з підозрою ставлячись до близьких йому колись людей. Наче блискавично зістарився разом з Олею, зі здивуванням помітивши в собі втрату інтересу до багатьох людей, подій і радощів життя.
Надлом, спричинений смертю Олі, посилив випадок з Леді — дружиною Палія, — що стався на сороковий день, як упокоїлась Оля. Відчувши, як підіймається в ньому гіркота самоприниження й ненависть (до кого? до чого? — швидше за все, до самого себе), Гайдук підвівся (охоронці стрепенулися) й перехрестився тричі, дивлячись на могилу. Святик не хотів іти, але Гайдук рішуче взяв його м’якеньку долоньку й потягнув за собою, туди, де на алеї стояло два броньовані джипи «Джура».
Йому треба було готуватися до завтрашнього засідання Ради національної безпеки, але головною причиною його швидкого повернення з кладовища було бажання якнайшвидше усамітнитися вдома, провести цей недільний вечір у сумному мовчанні, у докорах сумління, у спробі розповісти Олі все, що з ним сталося за цей рік.
Святика доглядала літня жінка, Віра Іванівна, стара Олина знайома, яка прислужувала ще в домі генерала Гудими.
Гайдук передав Святика до рук Віри Іванівни, а сам подався до кабінету — працювати. Перечитав найважливіші агентурні повідомлення. Його увагу привернула інформація аналітика «Альберт VII», в якій той повідомляв про змову у Ватикані проти Папи Римського Климента XV з метою не допустити Акту Возз’єднання. Очолює змову нібито кардинал Едгар Саймс — директор спецслужб Ватикану, а ініціатором буцімто є північноамериканський Президент.
Гайдук зітхнув і зробив у лептопі замітку: «Взяти на контроль. Перевірити».
Час наближався до півночі, й Гайдук пошкодував, що не прийшов до Святикової спальні (Віра Іванівна жила в сусідній кімнаті), коли син ще не заснув, коли можна було з ним борюкатись, буцатись, кривлятись, щоб розсмішити Святика, щоб він усміхнувся, як світле сонечко — і тоді Гайдукові трохи полегшало б на серці.
Він тихо пішов до синової спальні й ще на порозі почув, як плаче Святик. Притиснув сина до себе, побачивши мокре від сліз обличчя й почувши гіркий плач.
— Святику, що з тобою? — спитав тихо і безпорадно, зрозумівши, що син спить. — Щось наснилося лихе?
Син, не відповідаючи, захлинався від плачу. Гайдук погладив його золотаве, як в Олі, волоссячко; чи не застудився на кладовищі? — бо був гарячий і спітнілий. Святик схлипнув кілька разів і замовк, так і не прокинувшись. Гайдук прикрив його ковдрою й навшпиньки вийшов зі спальні. Повернувшись до кабінету, налив собі трохи віскі, випив одним ковтком і знову впірився в монітор лептопа, не розуміючи, що там написано й навіщо.
28
Одразу після військового перевороту в 2079 році Гайдук із сім’єю поселився в одноповерховому зручному будинку, який стояв у глибині саду над Кловським узвозом, неподалік від Кріпосного та Виноградного провулків. Ця тиха територія й споруди на ній належали Військовій розвідці й добре охоронялися. Згодом було прокладено підземний тунель від садиби Гайдука до Марийського парку на горі над Дніпром, де в будівлях колишнього Міністерства охорони здоров’я, відповідно реконструйованих та розширених, розмістився КОПОР, головою якого був Гайдук, та Рада менеджерів (РАМ) — виконавчий орган Комітету порятунку. Гайдук не був формально ні главою держави (Президентом), ні прем’єр-міністром, але обійнявши посаду Координатора, фактично став військовим диктатором України-Руси.