Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Другая драматургия » Готель між двох світів
Готель між двох світів - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Готель між двох світів

Электронная книга - «Готель між двох світів». Краткое содержание книги:

Ерік-Еманюель Шмітт — відомий франко-бельгійський письменник, драматургі кінорежисер, який уславився своєю філософською прозою, присвяченою актуальним проблемам сьогодення. З 1991р. його п’єси є хітами не лише у Франції, а й в усьому світі. «Гість» (1994, тричі отримувала відзнаку ім. Мольєра), «Загадкові варіації» (1997; у першій постановці грав Ален Делон; у Києві ця п’єса з великим успіхом ставиться у Молодому театрі), «Фредерік, або Бульвар злочину» (1998; у першій постановці грав Жан-Поль Бельмондо), «Месьє Ібрагім і квіти Корану» (2001), «Оскар і Рожева пані» (2002; в Україні ця п’єса ставиться у кількох театрах, але найвідомішу версію створено Ірмою Вітовською 2015р.) та інші п’єси перетворили Е.-Е. Шмітта на театральну зірку першої величини.
П’єса «Готель між двох світів» (Hotel des deux mondes, 1999) — химерний погляд на «ціну» людини, на її справжню сутність.
П’єсу «Зрада Айнштайна» (La Trahison d’Einstein, 2014) присвячено моральній дилемі одного з найбільших в історії людства вчених: далі обстоювати свою жорстку позицію пацифіста чи все ж подарувати людству зброю, яка, ймовірно, врятує його від жахливої війни.
1 ... 29 30 31 32 33 34 35 36 37 ... 51
Перейти на страницу:

Волоцюга. Що ж — чом би й ні? (Робить широкий жест рукою.) Ви знаєте, де мене знайти. (Здивовано.) Дивно — ви не справили на мене аж такого враження.

Айнштайн. І це чудово — адже я також не вражений.

Айнштайн виходить.

Волоцюга залишається, вочевидь чимось занепокоєний.

За мить заходить чоловік із кам’яним виразом на обличчі, у бездоганному вбранні. Він підходить до волоцюги.

О’Ніл. Що він вам сказав?

Волоцюга обертається, бачить чоловіка, дивиться на нього зневажливо і, аби додати хоч трохи ввічливості, кидає:

Волоцюга. Доброго вечора!

О’Ніл (роздратовано). Авжеж, доброго вечора!

Волоцюга. Вам що, ґречність пече вуста?

О’Ніл. То що він вам казав?

Волоцюга мовчки збирається.

Волоцюга (ніби прощаючись). І вам доброго вечора.

Незнайомець блискавично кидається до нього, хапає за комір.

О’Ніл. Перекажіть мені вашу розмову!

Волоцюга. Хіба ми з вами так близько знайомі?

О’Ніл. Він критикував Америку? Казав щось комуністичне?

Волоцюга. Пішов ти…

О’Ніл. У ваших інтересах співпрацювати з нами. Інакше…

Волоцюга. Інакше що?

Незнайомець недобре посміхається і виймає з кишені пальта візитівку.

О’Ніл. Агент О’Ніл, ФБР.

Волоцюга (наляканий самовпевненістю нишпорки, його холодною зверхністю). Трясця! Погрожували б краще Аль Капоне!

О’Ніл. А тепер — до роботи! Хутчіш! Мені потрібний детальний звіт.

2

Ніч. Березень 1939 року.

Місячне сяйво вкриває темно-синій краєвид сріблястими відблисками.

Айнштайн сидить на березі, поруч стоїть гасова лампа, яка розливає тепле золоте заспокійливе світло. З великої полотняної торби він виймає листи; час від часу помічає щось олівцем у нотатнику.

Волоцюга — з виглядом завсідника — сидить неподалік і читає газету.

Раптом він підскакує.

Волоцюга. Нічого собі! У Німеччині на площі привселюдно спалили ваші книжки?!

Айнштайн. Я зрадів, почувши про це. Гітлер може перетворити на попіл наші сторінки — але не зможе спалити думку, адже думка і є вогонь.

Волоцюга. І вигадаєте ж!

Айнштайн. Такий у мене, певною мірою, фах.

Волоцюга знову занурюється в газету.

Волоцюга. Ох уже ж цей Гітлер… Примусове лікування у божевільнях, страти без вироку, агітація серед молоді, примус вітатися вигуком «Гайль Гітлер!»… Чи не перебільшують наші газетярі?

Айнштайн. Краще б уже перебільшували…

Волоцюга. Щоби продати кілька сторінок, журналісти переводять тонни паперу. Держсекретар Корделл Галл так і сказав: преса викохує квіти, які не ростуть у реальному світі.

Айнштайн. Це влаштувало б його, це влаштувало би вас, це влаштувало б і мене. Жахливі вчинки нас так вражають, що ми воліємо вважати їх за вигадку. Заперечуючи жахіття, ми почуваємося кращими — ніби задешево виторговуємо собі чесноти.

Волоцюга. Гарно підмічено! Коли я мав десять років, один приятель пояснив мені, звідки на світ беруться діти. Пісюн потрапляє до щілини… А потім тим самим пісюном пісяють… Його розповідь видалась мені настільки дивною, що я відмовився вірити в неї, заявивши: «Я добре знаю тата і маму — вони ні за що на таке не погодились би!»

Він гмикає. Айнштайн, занурений у похмурі думки, не сміється.

Волоцюга. Даруйте — певно, я заважаю вам нісенітницями…

Айнштайн. Є тільки одна риса, яка має цілковито являти себе у світі, де все відносно: гумор. Я дуже високої думки про ваше почуття гумору. (Повертається до попередньої теми.) Ні, газети не перебільшують: канцлер Німеччини Гітлер втілює те, про що завжди казав, — веде війну та винищує певні прошарки населення.

Волоцюга. Не хотів би я бути німецьким євреєм…

Айнштайн. Таким, як я… (Пауза.) Або таким, яким я був… Я здобув громадянство Швейцарії.

Волоцюга. Але ж ви — єврей? Цього ж не позбудешся.

Айнштайн. Коли я народився, записали, що я — «німецький громадянин єврейського віросповідання». Я завжди глузував із цього: цікаво, чи існує віра, сповідуючи яку, перестаєш бути євреєм?

1 ... 29 30 31 32 33 34 35 36 37 ... 51
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)