Готель між двох світів
- Автор: Шмитт Эрик-Эмманюэль
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- Переводчик: Иван Рябчий
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Готель між двох світів». Краткое содержание книги:
П’єса «Готель між двох світів» (Hotel des deux mondes, 1999) — химерний погляд на «ціну» людини, на її справжню сутність.
П’єсу «Зрада Айнштайна» (La Trahison d’Einstein, 2014) присвячено моральній дилемі одного з найбільших в історії людства вчених: далі обстоювати свою жорстку позицію пацифіста чи все ж подарувати людству зброю, яка, ймовірно, врятує його від жахливої війни.
Айнштайн. А чим, по-вашому, я користуюсь на кухні? Нігтями? Принесу вам свої ножі.
Волоцюга. То ви ще й не вегетаріанець?!
Айнштайн. Ні, але стану.
Волоцюга. Досить сумно це чути…
Волоцюга явно засмутився. Айнштайн повертається до попередньої теми.
Айнштайн. У вашому випадку, як і в моєму, найкраще змалювати війну можна лише за допомогою сліз. Я не хочу, аби точилися війни.
Волоцюга (бурмоче). Ач, оригінал…
Айнштайн (розлючено і вперто). Я не хочу, аби точилися війни!
Волоцюга. Яке дитя… Рочків шести… Ні, шести з половиною… Яка небачена наївність! Просто тобі ціле озеро свяченої води…
Айнштайн. Ви що, так полюбляєте війни?
Волоцюга. Питати, чи полюбляю я війну, ще дурніше, ніж питати, чи полюбляю я смерть. Я, містере, Нобелівських премій не отримував — ні за ножики, ні за мандри, — тож на дурнуваті запитання не відповідатиму! Війна прийде — хочемо ми того чи ні. Так само, як і смерть.
Айнштайн. А ось і ні! Війна — не єдиний спосіб вирішення конфліктів. Я віддаю перевагу переговорам і шляхетному намовлянню. На жаль, виховання народів століттями доручали військовим. Хіба ні? Розгорніть підручники історії: вони звеличують край, королівство, націю; вони вкривають шаною стратегів-імператорів і тактиків-генералів — цих чудовиськ, що залишають за собою гори трупів. Їхні перемоги оспівують, хоча кожна така звитяга — поразка для людства. Ваш син скорився державній волі. Але задля чого існує держава? Її головна мета — захистити людину, дати їй можливість реалізуватись у ремеслі, мистецтві або родині. Держава має служити нам, ми не мусимо ставати її рабами. Найвищою цінністю має бути людська особистість, а людське життя повинне вважатися священним і недоторканним. На мою думку, держава, примушуючи нас проходити військовий вишкіл, ставить себе поза законом, а силуючи вбивати інших людей, виходить за рамки моралі. Держава не виконує своєї головної мети. Як і ви, я не хочу війни. Бути пацифістом означає пропагувати злагоду, збурювати революцію духу!
Волоцюга. Це ж як?
Айнштайн. Передусім слід позбутися націоналістичного почуття — так званої любові до своїх, що вбиває у ненависті до решти. По-друге, варто заохочувати молодь відмовлятися від військової служби — хіба не краще використовувати цей час і кошти на навчання юних мізків повазі до життя? По-третє, слід зупинити промисловців, які приховано підтримують націоналізм. Тут я пропоную не панькатися — покласти край війні, повністю роззброївшись! Держави мусять відмовитися від незалежності та передати Лізі Націй свої військові потуги; у разі конфлікту держави постануть перед Міжнародним судом. Наше майбутнє — в руках світового уряду. Тільки так людство буде таким, як забажаємо ми, і одного чудового — але, напевно, далекого — дня війна зникне, і навіть це слово нас не лякатиме, хіба що нагадуватиме про незбагненне шаленство предків.
Замовкає, збуджений, сповнений завзяття, готовий мовити далі. Волоцюга дивиться на нього ошелешено.
Волоцюга. Ач, який промовець! Тепер я розумію, нащо мучите себе спортом: у вашій голові таке кипіння, що треба час від часу випускати пар…
Айнштайн. Я вас переконав?
Волоцюга. Бачте, я сподівався нам’яти вам вуха, а натомість це ви розтопили мені мозок.
Айнштайн. То як — переконав чи ні?
Волоцюга (змінює тон, тремтячим голосом). Отже, насміхаючись із мого синочка, ви відкидаєте пацифізм?
Айнштайн. Навпаки! Я волів би, аби ваш син помер не на полі битви. Я волів би, щоб він лишився з нами, щоб ви пишалися його досягненнями. Я волів би, аби найкраще, що мав — юність, силу та розум, — ваш син віддав би чомусь більш гідному, ніж війна. Я волів би, щоб ваш син став героєм за життя, а не посмертно.
Волоцюга (почервонівши). Я… я дякую вам за те, що пояснили свою позицію…
Айнштайн. Отже, я вас переконав?
Волоцюга. Аж ніяк.
Обидва усміхаються, обмінюючись змовницькими поглядами.
Айнштайн підводиться, збираючись іти.
Айнштайн. Слухайте, котра година?
Волоцюга. Шоста вечора.
Айнштайн. О п’ятій я мав зустріч… Що ж, певно, треба вже йти. (До волоцюги.) То як, до зустрічі?