Диво-капелюх
- Автор: Янссон Туве Марика
- Серия: Мумі-тролі #3
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Издательство детской литературы «Веселка»
- Переводчик: Ольга Дмитриевна Сенюк
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Диво-капелюх». Краткое содержание книги:
Якось навесні герої повісті, казкові істоти тролі, що мешкали в долині Мумі, знайшли диво-капелюх, який мав чарівну силу, і з того часу почали зазнавати незвичайних пригод. Поетично і водночас дотепно написана книга вчить дітей чесності й порядності, звеличує дружбу.
— Нісля, — в один голос заявили Чубсля й Махсля.
— То, може, подаруєте?
— Нісля, — сказали Чубсля й Махсля.
Чарівник зітхнув, посмутнів і якийсь час замислено мовчав. Потім сказав:
— Бенкетуйте собі далі. А я вам трохи почарую. Кожному щось вичарую. Будь ласка, замовляйте. Господарі перші.
Мумі-мама трохи повагалася, нарешті спитала:
— А замовляти можна тільки якісь видимі речі чи й поняття? Не знаю, чи ви розумієте, що я маю на думці…
— Авжеж, розумію, — відповів Чарівник. — Речі, звісно, легше вичарувати, але можна й щось інше.
— Тоді я б дуже хотіла, щоб Мумі-троль не сумував за Мумриком-Нюхайликом, — сказала Мумі-мама.
— Я не знав, що по мені видно, — промурмотів Мумі-троль і почервонів.
А Чарівник махнув полою плаща, і Мумі-троль відразу повеселішав. Смуток змінився чеканням, а це почуття куди приємніше.
— Мені ось що спало на думку! — сказав Мумі-троль. — Любий Чарівниче, нехай цей стіл і все, що на ньому, полетить до Мумрика-Нюхайлика, хоч де б він тепер був!
Тієї миті стіл піднявся між деревами й полетів у південному напрямку з пиріжками, варенням, садовиною, квітками, з пуншем, цукерками і Ондатровою книжкою, що лежала скраю.
— Ну ні! — обурився Ондатр. — Прошу вас, негайно відчаруйте назад мою книжку!
— Що зроблене, те зроблене, — відповів Чарівник. — Але як хочете, то ви матимете нову книжку. Прошу!
— «Про все потрібне», — прочитав заголовок Ондатр. — Це помилка! В моїй книжці мовилося про все непотрібне!
Та чарівник тільки засміявся у відповідь.
— Тепер уже моя черга, — сказав Мумі-тато. — Але страшенно важко щось вибрати! Спадає на думку безліч речей, проте всі ні до чого. Теплицю я можу зробити сам. Човна також. Та я вже й маю його!
— Може, ви взагалі нічого не бажатимете? — втішився Пхик. — То дозвольте мені побажати двічі.
— Е ні, — відповів Мумі-тато. — Коли вже маєш право чогось побажати…
— Тільки не гайся, — сказала Мумі-мама. — Можеш побажати гарні палітурки до своїх мемуарів!
— О, це було б добре! — зрадів тато.
І всі аж охнули з дива, коли Чарівник простяг йому прикрашені перлами палітурки з червоного й золотого сап’яну.
— Тепер я! — нетерпеливився Пхик. — Я хочу мати човен! Човен з червоним вітрилом, зі щоглою з рожевого дерева й смарагдовими кочетами!
— Багато ти хочеш, — лагідно сказав Чарівник і махнув плащем.
Усі затамували віддих, але човен не з’являвся.
— Не вичарувався? — засмучено спитав Пхик.
— Він є, — відповів Чарівник. — Але я, звичайно, поставив його при березі. Завтра побачиш свого човна.
— Зі смарагдовими кочетами?
— Авжеж. Чотири закладені й один запасний, — сказав Чарівник. — Хто далі?
— Дозвольте мені, — озвався Гемуль. — Я, бачите, позичив ботанічну лопатку в Хропика, а хотів би мати зовсім свою.
І він чемно присів по-дівчачому,[6] коли Чарівник простяг йому нову лопатку.
— Ви не втомлюєтесь чарувати? — запитала Хропка.
— Ні, коли просять чогось легкого, — відповів Чарівник. — А що б ти хотіла, люба панно?
— Це буде трохи важче. Можна сказати вам на вухо?
І коли Хропка щось прошепотіла йому, Чарівник здивовано запитав:
— А ти певна, що тобі личитиме?
— Аякже! — одним духом випалила Хропка.
— Ну, нехай, — погодився Чарівник.
Наступної миті всі вражено охнули: перед ними стояла Хропка з зовсім іншим обличчям.
— Що ти з себе зробила? — схвильовано вигукнув Мумі-троль.
— Я попросила таких очей, як у дерев’яної королеви. Вони ж тобі сподобалися!
— Так, але… — пригнічено промурмотів Мумі-троль.
— То вони тобі не гарні? — спитала Хропка й заплакала.
— Ну, чого ти, — мовив Чарівник. — Якщо вони тобі не личать, то скажи братові, хай попросить, щоб вернулися твої давні очі.
— Так, але я хотів попросити щось інше, — заперечив Хропик. — Я не винен, що в неї такі дурні бажання.
— А чого ж ти хочеш? — запитав Чарівник.
— Лічильну машину! — сказав Хропик. — Таку, що могла б вирахувати, чи якийсь вчинок справедливий чи ні, гарний чи поганий.
— Це занадто важке бажання, — похитав головою Чарівник. — Я з ним не впораюся.
— Ну, то друкарську машинку, — сказав Хропик. — А сестра проживе й з такими очима!
— Так, але буде не така гарна, — мовив Мумі-троль.
— Ну, любий! — плакала Хропка, вдивляючись у дзеркало. — Побажай, щоб вернулися мої колишні очі! Я така страшна з цими новими!
6
Усі Гемулі присідають, а не кланяються, бо ж вони ходять у сукні (прим. авт.).