Диво-капелюх
- Автор: Янссон Туве Марика
- Серия: Мумі-тролі #3
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Издательство детской литературы «Веселка»
- Переводчик: Ольга Дмитриевна Сенюк
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Диво-капелюх». Краткое содержание книги:
Якось навесні герої повісті, казкові істоти тролі, що мешкали в долині Мумі, знайшли диво-капелюх, який мав чарівну силу, і з того часу почали зазнавати незвичайних пригод. Поетично і водночас дотепно написана книга вчить дітей чесності й порядності, звеличує дружбу.
Мумі-тато стояв на ганку й готував у барильцях пунш. Насипав туди родзинок, мигдалю, варення з лотоса, імбиру, цукру, цвіту мускатного горіха, цитрин і залив кількома літрами лікеру з горобини, щоб вийшов гарний колір.
Час від часу він куштував, що виходить, і приказував:
— Смачно.
— Одне тільки погано, — сказав Пхик. — Немає в нас музики. Мумрик-Нюхайлик пішов…
— Ми ввімкнемо підсилювач до нашої старої музичної скриньки. Все якось уладнається. І другий тост вип’ємо за Мумрика-Нюхайлика.
— А за кого перший? — з надією запитав Пхик.
— Звичайно, за Чубслю й Махслю, — відповів Мумі-тато.
Вся околиця готувалась до бенкету. Мешканці долини, лісу, гір і берега поспішали до садка з наїдками та напоями і складали їх на столи, що аж угиналися під купами лискучих овочів і тацями, повними бутербродів. На маленьких столиках під кущами стояли горіхи, зв’язане в пучечки листя, нанизані на нитки ягоди, морква, буряки, ріпа і пшеничне колосся. Мумі-мама замісила тісто на пиріжки в пральній балії, бо інший посуд був замалий. Потім винесла з підвалу одинадцять величезних дзбанів з варенням (слоїк, на жаль, лопнув, коли Гемуль влаштував у підвалі фейєрверк, але нічого, Чубсля й Махсля вилизали майже все, що витекло з нього).
— Подуматисля! — дивувалась Чубсля, — стільки метушнісля задля нассля!
Їх посадовили на почесному місці за найбільшим столом.
Коли вже стемніло й можна було засвічувати лампіони, Гемуль вдарив у гонг, що означало: «Починаємо!»
Бенкет почався дуже врочисто.
Всі причепурилися, хто як умів, і почували себе трохи ніяково. Віталися, кланялись, перекидались такими зауваженнями: «Добре, що нема дощу» або «Диви, торбинка таки знайшлася». Ніхто не зважувався сісти.
Мумі-тато почав з коротенької промови, нагадав, з якої причини влаштовано бенкет, подякував Чубслі й Махслі.
Далі він щось сказав про коротке північне літо, яким, мовляв, треба користатися й веселитись, поки можна, потім згадав свою молодість.
Мумі-мама притягла цілий візок пиріжків, і всі заплескали в долоні.
Відразу стало не так урочисто, а за годину всі вже бенкетували, аж гуло. Цілий садок — та що там! Ціла долина була повна освітлених столиків. Мигтіли світляки й блискуча гусінь, а лампіони на деревах гойдалися від нічного вітерця, мов величезні спілі яблука.
У серпневе небо знявся пучок ракет; описавши горду дугу, вони лопалися вгорі й дощем білих зірок поволі спадали додолу. Було так гарно, що всі позадирали носи й закричали:
— Слава!
Ось шугнув срібний водограй, потім завирував між деревами бенгальський снігопад! А тим часом Мумі-тато викотив стежкою в садок велике барило червоного пуншу. Всі кинулися до нього з посудом, хто з чашкою, хто з чаркою, з келихом, а хто з черепашкою або й скрученим листком, і кожного Мумі-тато пригостив.
— Тост за Чубслю й Махслю! — луною покотилося по долині.
— Слава! Слава!
— Славасля! — й собі закричали Чубсля й Махсля і почали з усіма цокатись.
Потім Мумі-троль вибрався на стілець і сказав:
— Вип’ємо за Мумрика-Нюхайлика, що десь тепер мандрує на південь, сам один, але напевне такий веселий, як і ми. Побажаймо йому гарного місця під намет і доброго гумору!
І знову вся долина підняла чарки.
— Ти гарно говорив, — похвалила його Хропка, коли він знову сів.
— Так, — скромно мовив Мумі-троль, — я наперед подумав, що скажу!
Мумі-тато виніс у садок музичну скриньку і з’єднав її з великим гучномовцем. І вся долина пішла в танок. Хто стрибав, хто тупцяв, хто літав. Жуки витанцьовували в повітрі, аж вуса маяли, а миші, притупуючи негнучкими ніжками, кружляли парами навколо альтанок.
— Дозвольте! — сказав Мумі-троль і вклонився Хропці.
Він глянув угору й побачив над верхів’ями дерев червону заграву.
То сходив серпневий Місяць. Великий-величезний, жовтогарячий, мов помаранча, і ніби з торочками по краях, він таємниче засяяв над долиною, сповненою світла й тіней.
— Такої ночі, як сьогодні, можна побачити й кратери, — сказала Хропка. — Глянь!
— Там, мабуть, страшенно порожньо, — задумливо сказав Мумі-троль. — Бідний Чарівник, як йому сумно блукати по кратерах у пошуках рубіна!
— Коли б ми мали добрий бінокль, то побачили б і його, — сказала Хропка.
— Авжеж, — сказав Мумі-троль. — Ну, та ходімо танцювати!
Бенкет був у розпалі.
— Ти втомиласля? — запитала Махсля.
— Нісля, — відповіла Чубсля. — Я думаласля. Всісля до нас такі добрісля. Треба б їх трохисля втішитисля.