Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід [UK]

Коли вона говорила, Аберлен-ґон-Саве трохи почервонів. Здавалося, він от-от відірве комусь голову. Схоже, він погано ставився не лише до програних закладів.

— Вона добра, правда? — Ласкольник адресував їй усмішку. — Перша здогадалася про це, коли ми дивилися на полк під час навчань. Відмовтеся від команд жестами, залиште лише свистки. Що з нашими перегонами?

Командир полку відкрив і відразу закрив рота.

— Може, малий гоноровий заклад? — вицідив. — Подвоюю те, що ти вже виграв.

Її кха-дар подивився на офіцера, трохи примружившись. Вона знала цей вираз його обличчя — схоже, Ласкольник починав злитися. Поволі кивнув.

Четвірка вершників, що готувалися брати участь у перегонах, була вже готова. Кайлін із розумінням оглянула коней кавалеристів. Двоє буланих і один сивко виглядали як гордість імперської кавалерії. Широкі груди, потужні зади, мускулисті ноги. Їхні вершники дивилися на дівчину, що мала з ними гнати навипередки, згори. А її коник був приблизно на дві п’яді нижчий в спині від солдатських жеребчиків, та й сама вона не була надто високою, тож їх поділяло десь пару стоп висоти.

— Виглядає, ніби коза збирається йти на перебіг із хортами, — прокоментував маг. — Наш генерал, здається, поверне своє вино.

— Звідки знаєш, що він закладався на вино?

— Я служу з ним вісім років. Він завжди закладається на вино. Уважає, що заклад на гроші погано відбивається на гордості офіцера.

— А як щодо гордості мага? — вона й сама не знала, що спонукало її до цього питання. Хіба що вона вирішила, що треба втерти носа імперським. До того ж це зауваження про козу…

— Мага, який має звання старшого лейтенанта, — наголосив він. — Тож і мені не годиться закладатися на щось інше. У Сьомому це вже традиція.

—І які зараз ставки?

Чародій прикликав одного із солдатів, що крутився поблизу. Навколо пагорба тривали приготування: кільканадцятеро вершників поволі об’їжджали його, протоптуючи в сухій траві більш-менш рівну трасу, два списи були увіткнуті в землю на відстані — близько двадцяти стоп один від одного, створюючи такі собі умовні точки початку й кінця перегонів. Майже вся хоругва вже згромадилася на пагорбі. Солдати покрикували, даючи тим, хто брав участь у перегонах, жартівливі поради. У найменш злостивих повторювалися перестороги, щоб вершники були обережними, бо дівчина зі своєю шкапою може пролізти під кінськими черевами.

Ванген-кан-Левав відпустив солдата і сказав:

— Чотири до одного на наших хлопців. Аж дивно, що такі низькі ставки. Мабуть, їм шкода тої малої.

Він провокував її, явно провокував: голосом, тоном, ледь прихованою насмішкою.

— І на яке вино зазвичай закладається ваш генерал?

— На золоте каланське, — промовив він назву поволі й зі смаком. — Його ще називають нектаром із Ваегу. Але це дорогий напій, орг за пляшку, — знизав він плечима.