Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід [UK]

— Заморив усіх нудними історійками?

Явиндер проігнорував уїдливість.

— Заприсягся, що змусить море відійти від її тіла. Увійшов у хвилі по пояс, витягнув кинджал і почав колоти воду. Раз-у-раз. День у день. Місяць у місяць. Рік у рік. Десятиліття в десятиліття. Всі навколо приходили на берег, щоби познущатися з нього, але одного дня на очах переляканих глядачів море відступило, відкривши широкий шельф, на якому спочивав скелет його доньки. Воно відступило перед впертістю людини. Так на світі з’явився перший відплив.

Альтсін звівся на ноги, глянув на ясновидця.

— А мораль?

— Справжня потуга може тебе знищити, але не схилить, якщо ти будеш впертий. Він, той шматочок душі бога, наразі спить. Просинається лише, коли твоєму життю загрожує небезпека, як-от під час поєдинку з бароном чи боїв у місті. Але він робить усе це дедалі легше й швидше. Тож щоразу, коли він намагається зайняти твоє тіло, коли його кинджалом. Опирайся. Уникай небезпеки, тікай, знайди спокійне місце, де тобі не доведеться битися за життя. Інакше одного разу ти можеш прокинутися саме в такому кошмарі, який ти бачив уві сні.

— Ні, — покрутив злодій головою, — ти знаєш, що це нічого не дасть. Ти просто хочеш викинути мене з міста. А вони підуть за мною: той убивця з молу, люди графа і кожен, хто відчуває місію чи покликання битися за цілий світ. Гадаю, що вже немає місця, де я міг би сховатися.

— Я знаю цей погляд, хлопче. В тебе з’явилася чергова дурнувата ідея?

— Дурнувата? Може. Одна зеехійська відьма винна мені послугу. Мешкає далеко звідси й не користується магією, пов’язаною з аспектами наших Безсмертних. Якщо хтось і може мені допомогти вирвати цього сучого сина з моєї голови, то це вона. Ну і, — Альтсін посміхнувся безрадісно, — завдяки цьому я зникну з міста. І це, здається, тобі важить найбільше.