Санаторійна зона
- Автор: Хвылевой Микола
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7065-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Санаторійна зона». Краткое содержание книги:
І здавалось, що тротуаром бредуть натхненні менестрелі. Здавалось…
…І раптом – здалось:
– в шумі трамвая хтось розплющив сентиментальні очі й скрикнув нечутно – в розпуці, в божевіллі – невідомо:
…– о мій прекрасний загоризонтний краю! Вірю! Вірю так глибоко, так незносно, як пахнуть на забутих кварталах степові бур’яни. Вірю!.. Бо бачу – і Даф
ніса, і Хлою, і молоде кохання, а далі Боккаччо «Ameto», а далі ідилія на обніжках духмяних степів. Отари золоторунних і зелена пісня, мов хміль, тиха, мов пух на скроню…
…І дрижить підо мною земля, мов полонянка з диких озер! І пливе мій радісний біль у столітні далі, і мій біль, мов перша пастораль про золоторунну Хлою…
……………………………………………………………………………
Пупишкін і мамочка
…Товариш Огре зиркнув у вікно.
– Хто це?
…Ну да, товариш Пупишкін. Він поспішає до Тайгайського мосту до товариша Огре в такій справі, у справі сьогоднішньої пародії на «Лілюлі».
…– І справді: хіба таки поганий товариш Пупишкін?
Безперечно, хороший! Живе він, значить, на такій-то вулиці, такий-то №…
– Живе?
– Живе!
– Ну і Бог з ним!
Але хтось не вгомоняється.
Тоді це:
– Товариш Пупишкін, голова пролеткульту – не просто голова: і письменник. Оповідання його починаються фатально так: «Галя внесла самовар і розставила чашки. Петро допіру прийшов із заводу й приніс із собою декілька прокламацій etc». Пише товариш Пупишкін свої оповідання за чашкою чаю; говорить: «Я вам кажу понятним руским язиком. Як же так, що ви не розумієте?» І дійсно: як не розуміти? Навіть тульський акцент чути!
…– Це який? Це той, що йде!
– Ну да, той, що йде: товариш Пупишкін. Він же ще не прийшов – не підійшов до Тайгайського мосту. Він розминувся з товаришем Огре.
…товариш Пупишкін
має «чотирьох ребятьонков» і щиро стоїть на посту. Він дуже задоволений із балетної студії. Там такі еластичні дівчата (учаться), що «антік маре з шоколадом». Правда, хтось каже, що це міські міщаночки… – Ну, то вільному воля! Знаємо цих архінитиків! Все їм не так!
…– А як же так?
– А так, значить, «вопче».
І от Сонгород. За Тайгайським мостом гудуть паровики.
…Товариш Пупишкін любить говорити, як він захищав Петроград: «Ми захищали Петроград…» А коли приходить товариш Мамочка, заступник його, товариш Пупишкін питає:
– Так як по-твоєму: битіє не опредєляєт сознаніє?
– Нє!
– Дурак! Битіє завше опредєляєт сознаніє. От тобі приклад і доказ: що таке битіє?
– Сознаніє!
– Дурак! А що таке сознаніє?
Товариш Мамочка хилиться на канапу:
– Душенька! Яке може бути сознаніє, коли сплошна безсознательність.
Тоді товариш Пупишкін розгортує книгу й рішуче парирує удар:
– От тобі й Бухарін сказав… нарешті й я тобі кажу!
– Нє!
– Дурак… ти, мабуть, і сьогодні підпив?
Тоді Мамочка в обійми:
– А ти не дурак, а дура. Ти, голубок, так би мовити, під пресом авторитарності. А я от кажу: «Геть усяку авторитарність і да здраствуєт колективноє творчество». Понімаєш? От де собака зарита: пролеткульт!
Мамочка, безперечно, тяпнув десь спиртозу: дух нехороший. Правда, і товариш Пупишкін трохи того…
– Ну-ну, не кричи. Лягай спати.
Мамочка:
– Я? Спати? Потомствений пролетарій? Ні за які коврижки! Будемо бодрствовать. До послєднєй каплі крові… Понімаєш?
і т. д. і т. п., etc.
…Здається, товариш Пупишкін підходить до будинку?
– Ну да!
…Тайгайський міст залишився позаду. Знову в порожній вулиці біжить тротуаром похилений піс. Тихо вмирає блакить.
А з заходу насуваються сині тачанки.
…І знову на далеких пустирях тоскує трамвай.
III
Льоля пришила мереживо й слухала, як у сусідній кімнаті віолончель. Це француженка Фур’є.
Мадам Фур’є вранці ходила на ринок в охотний ряд, розкладала біля себе барахло, що залишилось після революції: вази, мереживо, всякі дрібниці, що їх ніхто не купував, а вона думала – куплять. Удень давала уроки, а ввечері грала на віолончелі. Її вважали за «іскопаємоє», бо гроші за уроки вона віддавала за воду, за електрику, інше, і не тільки за себе, а майже за всіх квартирантів. Сама ж жила «бож’їм духом» і віолончелею, музикою, що сама творила.