Санаторійна зона
- Автор: Хвылевой Микола
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7065-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Санаторійна зона». Краткое содержание книги:
– жита, степи, гони й північний туман із осінньої магістралі. Провалюються темні горизонти, оселі, байраки, глухі нетрі. Виростають фабричні поселки, содові заводи, шахти, домни. Експрес перелітає яри, могили, похмурі перевали, і чути далекий надзвичайний гул.
…А за Тайгайським мостом, де починається робітничий поселок:
– реальні результати капебеу.
То заводський квартал, що вже не мовчить – вийшов із німого мертвого кола й шпурляє в блакитні межі крицевий і грізний клекіт.
Це знає город.
…А вранці, ввечері, вночі в завданий час довго й спроволока гуде заводський гудок. – В центрі города гудка не чути.
– …А що під Тайгайським мостом?
Там теж гудки: то паровики – і в степ, і на станцію. То за кар’єрами пронизливо «кукушка» – кар’єри далі, за кілька гін.
Товариш Огре живе за мостом:
справа, недалеко, коли з города. Він татарського, казанського походження. Татарського мало: смуглявість, матовість, тьмяність, от. З ним живе двоє. Так що газетна сучасність. Прекрасна газетна сучасність, як запах на клумбі: тютюн. Тоді ранкова зоря надіне нові сап’янці й тихо, нечутно рипить по траві. Тоді каже горбун Альоша:
– Ізмайле, ти чудак.
Товариш Огре мило всміхається:
– Чому чудак?
І справді, чому чудак?… А у вікно ллється блакить, а десь кричать паровики. – Горбун теж усміхається.
…І прийшла ще Маруся, і тому, що вона якась екзальтована дівчина (горить і тече п’яною вишнівкою), думайте: каесему.
Так. Верещить:
– Бачила барахло минулого: академтеатр. Точка… Айда, хлопці, на суботник. Це ж чудовий пережиток каламбурного часу… Чуєте?… А ти, Альошко, живо в райком!.. Що?
І розказує: політперевірка, готовляться. Ха-ха! – Горбун узяв партквиток.
…А Льоля подивилась на Марусю й подумала: «Боже мій, хоч би скоріш вечір, хоч би не провалити пародії на «Лілюлі».
Так що сьогодні дебют: пародія на «Лілюлі». І Льоля надзвичайно наелектризована.
…А це в даль майбутніх віків:
– Зима в п’ятім році нової ери була хора, бо довго не було снігу, а була чвиря. Потім випав сріблястий сніжок, але задмухав південний з Озівського моря вітер, і сніжок – сріблястий – розтанув. Зимою були калюжі, і туберкульозний город (90 % сухотних) занидів у журі. Це, безперечно, було боляче.
Капебеу формально забігло вперед на тринадцять день – по календарю, місяцеслову, Юліанському, і Україна стала жити по Григоріанському новому стилю, «в стилі» уесесер.
Саме про тринадцять день, чортову дюжину: сьогодні Новий рік був раніш Різдва приблизно (хто знає?) на тиждень. І це були не диканські фантазії геніального Гоголя, а просто – факт.
Під Новий рік снігу не було, і, здається, за Тайгайським мостом не гув гудок. Тільки гули паровики – і в степ, і на станцію. Але про ці гудки потім.
…З товаришем Огре в тім же домі живе й француженка Фур’є. Коли Фур’є брала віолончель (а в степу кричав гудок), вона, Фур’є, думала і про віолончель, і про Бордо.
І ще сказати: дім із фасаду – в дим, а задні вікна виходять туди, де рейки спішать од станції й пропадають у лісах, в перельотах далі.
…Так що сидить горбун Альоша (некрасивий карлик) біля вікна, що в степ, і переписує героїчні п’єси для Льолі. Льоля з волоссям різдвяних ляльок і з тендітним біло-рожевим обличчям. Обличчя нагадує серпанкову фату – під вінець. Вона працює в місцевім пролет —
– культі, в театральній
студії, де керують (в пролеткульті) один бувший половий тульського трактиру, один бувший-небувший швейцар (відкіля – в анкеті не записано) і вісім чи дев’ять інтелігентів. Інтелігенти щиро віддаються праці, деякі навіть члени капебеу.
…Але Льоля надзвичайно наелектризована: як вона поставить пародію на «Лілюлі»?
…І ще сказати: напередодні Нового року над городом паслись зоряні отари, а місяць, може, був, а може, і не був, бо кожному багато справ і кожний кудись спішив.
…– Здається, не був: були зоряні отари й майже весняна теплінь.
От.
…Вечір. О дванадцятій ночі буде Новий рік. Це веселечність. Це всі знають. Бо тоді ж згадують молодість, коли хочеться рости вперед, мов дерево, мов рослина, щоб потім умерти, але про останнє не знати – про смерть. Так. Люди завше хочуть жити – і це велика правда, яка на землі, без якої буде порожнеча. – Про інші правди дехто любить говорити й гадати, як під Новий рік або Водохрещу: на воді, з воском і як: «Світлана». Це так; сказано так, бо митець пізнає світ.