Битi є. Макар
- Автор: Дашвар Люко
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1282-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Битi є. Макар». Краткое содержание книги:
Певно, вона на когось чекала. Застигла на краю гранітових плит, вдивлялася в Дніпро проти води, притискала до грудей велику теку. «Формат А-1», — констатував Макар, здивувався недоречній думці. Повільно спускався розпеченими сходами. Піт заливав чоло. Ну?! І що він їй скаже? «Привіт»? «Я той несподіваний гість, який у Процеві спілкувався з Борькою Рудєм, який потім повіз тебе…» Фігня! А може… Просто пройти повз неї. Чи по-дурному: «Як справи? Чому сама?»
До Нані — кроків десять. І знову! Знову він не бачить її лиця. Короткий легкий сарафан коливається від подиху ріки, окреслює тендітну постать, босоніжки з трьома шкіряними пасками демонструють вузькі ступні. Гострі лікті. Спина… надто пряма, як устремління у небеса… Бейсболка… Аж синє на сонці волосся, зібране в хвіст. У півоберта… Лиця не видно.
Зупинився за метр від дівчини. І геть несподівано для самого себе раптом заплющив очі. Він чув: вона обернулася до нього. Певно, здивовано чи полохливо відсахнулася, роздивляється. Мовчить… Механік опустив голову і врешті розплющив очі: шкіряні паски на вузьких ступнях, прозорі округлі нігті, схожі на морські мушлі, що вони їх у дитинстві й називати «нігітками».
— Двадцять сьомого квітня опівдні… У квітковій крамничці на Червоноармійській… Ти купувала білі крокуси. А я… покохав тебе, — телеграфно-рубано. — Наступного дня був день народження Саддама Хусейна…
Усміхнувся, пішов геть уздовж Дніпра. За течією. І якби хто цікавий запитав механіка: «Яка вона, та, що ти нею марив?», він би тільки знизав плечима. «Не знаю», — прошепотів би розгублено. Сунув навпростець, серце терпло.
За хвилину бурхливої ходи перелякано зацвіркав мобільний.
— Саня! Ти де?!
Ага! Значить, Борька Рудь не все такий незворушний. Голос синусоїдою.
— Зараз буду! — нахабно плюнув механік.
— Ти… Ти не розумієш! Тебе тут ніхто чекати не збирається! Ти…
— Я! Уже…
Сів просто в траву і врешті обернувся до того місця, де хвилину тому стояла Нані. На порожній набережній тільки кволі від спеки горобці.
— А я знав, — прошепотів безпорадно.
Двері офісу на Оболонській набережній штовхонув за півгодини після призначеного часу.
— Де був?! — гаркнув Новаковський йому в обличчя.
— Двигун закипів…
— Башка твоя закипіла! Гелікоптер купи! На метро пересядь! Стайєром стань!
— Я зрозумів, — над силу. Башка музикою повна: нані-нані-на…
— Борис пояснить, які папери ти повинен підготувати за тиждень.
— Я зрозумів.
— Ти інші слова знаєш?!
— Так! Так точно…
Новаковський скривився скептично.
— Вільно! До справи! Борисе! Поясни йому усе. Я поїхав.
Журавель сумирно кивнув, Макар зиркнув на Борю, побачив фото на стіні біля столу Рудя: Нані-на-ні-на…
— Борько, блін! Устигнемо зі справами! Розкажи хоч трохи про себе — сто років не бачилися! — демонстративно-весело сказав Рудю, коли Новаковський поїхав.
— Добре, — безбарвно погодився журавель.
Полковника Баклана тому й з коня не так просто скинути, що довірявся не фактам і принципам, а інтуїції. Чуйку мав неперевершену.
— Щось ти… стривожена, лялечко, — сказав Марті, коли оце вкотре затяг її до своєї нової квартири на розі Саксаганського й Горького — в щиру любов погратися та свіжим ремонтом похвалитися.
— Та ні… — Знизала плечима. — Усе гаразд.
А на душі — каменюка. І не признається, підла, звідки прикотилася, чому душить.
— Пане полковнику, — сказала раптом. — А от якби заради мене треба було убити… То…
— І не вагався би, — запевнив Баклан. — А що? Проблеми?
— Геть ніяких, — зізналася щиро. — Просто іноді жінці треба розуміти, на кого можна покластися… в скрутну годину.
Баклан проковтнув хтиву слину, обхопив жінку — й пискнути несила.
— На мене! Лягай, лялечко!
Гола Марта гойдалася на жирному полковницькому животі, дивувалася: та що це з нею? Ніби все за планом. Ніяких несподіванок. І Сашко став таким… щасливим… Задихнулась — ой, мамо… Так, так! Як підмінили Сасуньку. Літає… Може, через гроші? Це ж не кожному в такому юному віці своє діло, держзамовлення… Певно, допетрав, яка то вдача. І борг Марті віддати зразу зможе… «Треба розписку в надійне місце…» — цвяшок.
— Про що ти думаєш, лялечко?! — обурився полковник.
— Що то щастя… Коли є на кому… На кого… — заплуталася.
Макар гнав од себе вільні думки, та над головою кружляла музика. Нані-на-ні-на… «Дурня! Дурня! Справ до біса!» — зосереджувався на ділі. Для участі в тендері на держзамовлення на пару з бухгалтером Гурманом готував купу папірців: економічні розрахунки та обґрунтування, перспективний план розвитку фабрики. Новаковський хотів бачити і статутні документи. Макар зробив ксерокопії, засвідчив у нотаріуса, складав поспіхом — один комплект від різких рухів полетів під диван. І часу не стало дістати. Воруши копитами, як хочеш дармових грошей. Та й на самій фабриці — ані дня без проблем. То постачальники тканини не підвезли вчасно, то Злата виявила брак в останній партії білих сарафанів, то Надя-закрійниця на роботу прибігла бліда, як та примара.