Битi є. Макар

Роззирнувся, наче відповідь — ось вона, поряд. Безлюдним узвозом, назустріч одна одній рухалися дві чоловічі постаті. Зверху вниз легкою ходою швидко йшов один, ярився, бив чоботом по розбитій бруківці. Та й цього йому здалося замало. Нахилився, підняв камінь, жбурнув зі шляху. Знизу нагору важко дерся другий. Не поспішав, піднімав каміння під ногами, укладав у розбиту бруківку. Вони були ще далеченько — облич не роздивитись, і Макарові раптом захотілося дочекатися, поки ті люди, що, здається, знали, як жити, зійдуться отут, поряд із ним, і від того він теж зрозуміє щось украй важливе.

Обернувся до того, що він дерся знизу.

— На Гоцика схожий, — прошепотів.

Підвівся, приголомшено вдивлявся у міцну статуру. І не тому, що до біса зрадів би тій скотині! Ні! Згадка про Гоцика розбурхала в мізках лавину думок. Вони плели логічні ланцюжки, викидали їх на поверхню…

— Я здогадався, Шиллєре, — прошепотів Макар люто. Аж голова обертом.

Здавалося, варто лише озирнутися на чоловіка, що легко котився згори, — і Макар побачить того, хто вкрав у нього більше, ніж фабрику. Сенс…

Макар видихнув і озирнувся.