Тернистий шлях другої дивізії УНА
- Автор: Буртик Іван
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: Об’єднання Вояків і Приятелів Другої Дивізії УНА
- Жанр: История
Электронная книга - «Тернистий шлях другої дивізії УНА». Краткое содержание книги:
У Протипанцерній Бриґаді, як згадує полк. Дяченко вирізнялась в другому курені 4-та сотня УПА, бо кадрами її були 32 упісти, які долучилися до Бриґади в р-ні Ґляца.
У квітні 1945 року, з доручення УГВР, я був призначений зв’язковим до ген. Шандрука. На його наказ, я відвідав два рази Протипанцерну Бриґаду в м. Ґляцу. Це була моя чергова зустріч з полк. Дяченком. Вітав він мене радо. Я передав йому усний наказ від ген. Шандрука, щоб він старався зберегти Бриґаду й уникав боїв, враховуючи, що це військове з’єднання було щойно в процесі формування. На це полк. Дяченко досить різко відповів мені своєю улюбленою приповідкою: «Пес би їм морду лизав! Добре їм радити і наказувати — дайте мені наказ на письмі. Я не сам, зі мною армія, і я в такій ситуації, що мене завтра можуть відіслати на любий відтинок фронту».
Мав я також зустріч з упівцями і їх командиром. У розмові з ними я пригадав їм про наше сталення до німців і вказав, що їхнє перебування в Бриґаді слід розуміти припадковим і перехідним.
Цей короткий спомин наочно характизує велику і багатогранну діяльність українського вояцтва Другої Дивізії, яке на всіх своїх постах відстоювало інтереси нашого народу, і вело його до визволення. Пізніше ці вояки влилися в ряди Другої Дивізії УНА”. [52]
Прийшов кінець війни. Втрата в війні двох дорослих синів з першого подружжя гнітили генерала Дяченка. Та ласкава доля, що з’єднала його в буремних днях з п. Оленою, послала йому останню радість — малого Петруся. З виїздом до США життя старого вояка замкнулось у вузькому колі родинного життя, більше часу присвячував синові та дружині Олені. Займався плеканням квітів, зокрема любив троянди, фотографію. Почав писати спомини. Змучене і зболіле серце незламного старого вояка перестало битися 22 квітня 1965 року, і його тіло похоронено на українському цвинтарі в Баунд Бруку, на вільній землі гостинної Америки.
Генерал-Хор. Петро Дяченко Командир II-ої Дивізії УНА
Про різнородне, довге, важке і терпляче життя самого командира Другої Дивізії, коротко можна так сказати:
Петро Дяченко народився 30 січня 1895 року в Березовій Луці на Полтавщині. Після закінчення середньої школи вступив до служби в російській царській армії. Закінчивши військову школу тут, в часі революції 1917 року вступив добровольцем до українського війська та як бойовий старшина перебув в Армії УНР до кінця війни. Ген.-хор. П. Дяченко був визначним учасником визвольної боротьби, лицар Ордену Залізного Хреста, бувший командир полку Чорних Запорожців, учасник-командир Першого Зимового Походу. А в часі Другої світової війни організатором і учасником революційного антиокупаційного спротиву в Україні, а згодом призначений на командира Другої Дивізії УНА.
Військові заслуги і досягнення полк. Дяченка від його ранньої молодости до посту командира Другої Дивізії великі і багаті та, на жаль, записані інформації про нього є скупі. Сам він переживши дві війни та втрату обох синів, був мовчазним, писав про себе мало і скупо. Тому, що безпосередньо він не командував Другою Бриґадою, яка була половиною Другої Дивізії, у своїх споминах він говорить тільки про Першу Бриґаду, що була під його командою.
В часі існування УНА, при кінці війни, хронікою ніхто не цікавився і про записки не було часу думати, тому їх є так мало. Історики чи архівари збирають тільки перевірені документальні записки чи інформації, на підставі яких вони творять історію. Якщо таких інформацій немає з певного часу, то важливі факти пропадають, з часом переходять у забуття.
Події, зумовлені обставинами в кінці Другої світової війни, створили нам ще одну історичну пустку, яка вже припала порохом півсторічного часу і правди про них не буде зараз легко видобути з тогочасного хаосу забуття та переданих нам фактів. Такі факти можуть бути правдиві або неправдиві, а найчастіше вони бувають викривлені або пристосовані чи натягнуті до потреб таки самими творцями історії. Наприклад, з різних причин потреба вимагала утаємничити деякі факти з Другої світової війни.
[52] Роман Петренко (Омелько), “Спомин” (в архіві 2-ої Дивізії).