Вінценосні розпутниці
- Автор: Микитась Василь Лазарович
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01302-0
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вінценосні розпутниці». Краткое содержание книги:
***
«…Историю Екатерины II нельзя читать при дамах», — сказал когда-то Александр Герцен. История высокопрестольного разврата содержит страницы о «деянии» Екатерины І, Анны Иоанновны, Елизаветы Петровны и других венценосных, которые превосходят всяческое воображение… Недаром XVIII век часто называют «бабским». Автор этой книги доктор филологических наук, профессор В. Л. Микитась на основе малоизвестных источников освещает теневую жизнь престолопосадниц, которые через свою ненасытную похотливость разбазаривали государственную казну, обогащая своих многочисленных фаворитов и любовников, доканывали в имперской России трудовой народ, в том числе — и украинский.
Увесь цей страхітливий сибаритизм, повторюємо, робився з волі монархині-розпутниці!
Тому й посилалося з уст українського народу прокляття:
Вояж Катерини II на Україну та в Крим
На початку 1787 року Катерина II в розкішному восьмимісному фаетоні разом із молодим коханцем — «действительным камергером» Дмитрієвим-Мамоновим та в супроводі численної двірцевої знаті, деяких іноземних послів і прислуги здійснила тоді монарший вояж із Петербурга на Україну та в Крим, щоб власними очима подивитися на плоди своєї «діяльності». Величезний царський кортеж, незрівнянно численніший, ніж у Єлизавети з Розумовським, через Смоленськ, Новгород-Сіверсь-кий, Чернігів, Ніжин та інші міста й села попрямував до Києва, де цариця пробула майже три місяці. Коли в квітні скресла крига на Дніпрі, Катерина на «золотих» галерах попрямувала мимо Канева і Кременчука до ненависної і сплюндрованої нею Хортиці, а звідти знову цугом до Херсона й через Перекоп — у Крим.
За сумнівної вартості вірнопідданською традицією, яка культивувалася чи мусувалася аж до наших днів, придворні піїти з приводу мандрів захлиналися в славослів’ї. Один із них, якийсь Майков, у офіціозних віршах під велемовною назвою «Дифирамб по случаю отъезда Ея императорского величества Екатерины II в Херсон» високим «штилем» глаголив:
Вихваляючи на всі лади німкеню — «владичицу россов», перечисляючи її мнимі «щедроти» на благо «підданих» народів, автор силкувався переконати, що «российсках стран царица» — одна добропорядність і благодійність:
Як же насправді було, якою любов’ю і якими щедротами обрадувала «пібнічна» Мінерва і Астрея Україну взагалі та під час свого тодішнього мандрування зокрема?
Насамперед вояж Катерини II обійшовся державній казні у десятки мільйонів карбованців з кріпацьких кишень — на обслугу, впорядкування фасадів «потьомкінських» (чи «катерининських») сіл навколо тракту, по якому простував царський кортеж, на врочисті зустрічі в містах і селах, на спорудження тріумфальних арок, на бали-маскаради, фейерверки та іншу балаганну мішуру, «її поява була схожа на радісні, позмінні урочистості,— єлейно писав один історик. — Юрми народу оточували карету, воїни в строю зустрічали, дворяни, інші обивателі наввипередки влаштовували пригощання; всюди арки, лаврові вінки, обеліски, освітлення; всюди бенкети, прославлення, милість і задоволення… Кожний день знаменувався роздачею діамантів, балами, фейерверками та ілюмінаціями верств на десять навкруги».
Справді, чиновники імператорської канцелярії везли для подарунків панству тільки золота й діамантів на суму понад 200 000 карбованців. Для губернаторів призначалися табакерки і персні вартістю від 1 600 до 2 700 карбованців; для губернських предводителів — від 900 до 1 400 карбованців; для віце-губернаторів табакерки і годинники від 1 200 до 1 400 карбованців, для городничих і справників табакерки, годинники і персні вартістю від 180 до 300 карбованців. Для особливих дарунків везли дві табакерки по 8 750 і 7 500 карбованців; два персні, оцінені у 4 500 і З 600 карбованців; табакерки з портретами цариці — від З 200 до 6 500 карбованців і т. ін. Натомість про «бідних» і «сірих» в офіційних документах ні словом не згадується, як і про «хліб насущний» для них.
Розіслані Потьомкіним і Румянцевим спеціальні кур’єри давали «височайші» накази місцевій владі зустрічати і проводжати кортеж гарматною пальбою, церковним передзвоном і радісним криком. Як і за Єлизавети, губернаторам, чиновникам та заможним обивателям велено було підносити «владичиці» на коштовних тарелях хліб-сіль, а одягненим у святкові вбрання дівчатам і жінкам кидати на шлях і під карету цариці квіти. Ескадронам гвардійців і драгунів у парадній формі, а також зібраним для цього «малоросійським» полкам наказано було гарцювати на конях і салютувати шаблями, на обличчях виявляти «хвалу сердечну» і повне «благоденство», швидко переміщуватися наперед по шляху прямування карет і створювати ілюзію безперервного тріумфування.