Язиката Хвеська

Зводити ж у одну камеру «блакитного» і статевого збоченця теж не хотілося — ці фрукти треба зберігати окремо. Саджати ж до когось із них журналіста Петро Шалига навіть при всій своїй величезній особистій неприязні до нього в останній момент не ризикнув.

Тому за Максимом Бойком у результаті зачинилися важкі двері загальної камери.

Спочатку до нового сусіди арештанти поставилися байдуже. Тим більше, що Максим, стримано привітавшись, зайняв місце на брудних загальних нарах біля самої стіни, притулився до неї і завмер. До подібної поведінки тутешні мешканці звикли, тому просто вирішили не чіпати людину. Так уже заведено: захоче — сам розкаже.

За пару годин з камери на допит висмикнули худого неголеного чоловіка.

А коли він повернувся, Максим відразу відчув — щось змінилося.

Він не міг пояснити природу своїх відчуттів. Тільки зрозумів: неголений, судячи з усього, не вперше і не в двадцяте потрапив у тюрму. Для нього тут усе знайоме, можна навіть сказати — рідне. Нічого тут не могло ані здивувати неголеного арештанта, ані схвилювати.

Тим не менше, погляд, яким він зміряв нового співкамерника, був сповненим неприхованої поваги до новачка.

Ще за годину неголений, цикнувши на якогось арештанта, відігнав його в протилежний бік камери, а сам примостився біля Максима.

— Гнат, — без зайвих передмов простягнув він Бойку суху міцну руку, яку той машинально потис. — Називають мене так. За паспортом я Гнатюк, тільки паспорт людину не робить. Людину вчинки роблять. Діла її, значить.

Максим не починав розмови, розуміючи — не за тим неголений Гнат підсів до нього, аби просто згаяти час на пусті балачки.

— Ти, я так краєм вуха почув, ще той баклан, — вів далі Гнат. — Іншим краєм вуха почув, ти хороший вчинок зробив. «Погонів» до печінок дістав.

— Вони тобі самі це сказали? — поцікавився Бойко.

— Не знаю, за кого ти мене маєш, салабон. Але якщо зараз скажеш, що я ментівська квочка, відірву бейци. За такі слова це ще по-християнські.

Максим вирішив — краще мовчати і слухати.

— І фарами своїми мене не просвічуй, — додав неголений Гнат. — Все в порядку. Що ти зробив ментам — не знаю і знати не хочу. Але вони на тебе злі. Значить, нормальні люди з тобою дружити будуть. Слухай далі — я до кінця дня звідси вийду. Третя доба затримання як раз закінчиться. За ці три доби вони нічого на мене не знайшли. Випускати треба — закон. Здається мені, тобі з волі допомога потрібна.

— Припустімо, — промовив Максим.

— Кажи номер. Вийду, дзенькну, кому треба, привіт передам.

«Чим я ризикую? — подумав Бойко. — Скажімо, Шалига хоче знати, з ким я шукатиму зв'язку? Так я ж не кримінальник, всі мої можливі контакти йому точно вже відомі. Чи можуть бути відомі при бажанні. Отже, я нікого не підставлю. Тим більше, що я й не збираюся називати цьому Гнату чийсь інший телефон, крім Ірчиного. Ні, старий, це не пастка, це — шанс».