Язиката Хвеська
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-966-424-206-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Язиката Хвеська». Краткое содержание книги:
— Я злякався, — признався Максим після короткої паузи.
Дивно: прозвучало це так, що майор Шалига полоненому не повірив.
— Це ти ще не лякався, — відповів він. — Не доводь до гріха, синку, їй-Богу, не доводь.
Максим зробив спробу хоч якось дати про себе знати зовнішньому світові.
— Я можу подзвонити комусь?
— Адвокату? — презирливо запитав Шалига. — Це не з нашого кіна.
— Хіба в Україні затриманий не має права на один телефонний дзвінок?
— Затриманий — має, — погодився Шалига. — Тільки не твоєму випадку. Офіційно тебе ніхто не затримував. Значить, синку, відомостей про те, що такий собі Бойко Максим десь сидить, теж нема. Признаєшся — оформимо твоє затримання офіційно. Адвокату подзвониш, жінці подзвониш, аби запасні шкарпетки несла. А я тобі сам особисто піцу замовлю. Навіть коньяку дам — не скоро ж потім знадобиться. Ну, як?
Максим заплющив очі. Часу на роздуми не було, та й думки купи не трималися. Але щойно він переконався в правильності своїх підозр: нічого в Шалиги нема. Тисне, лякає, на понт бере. Значить, є поки що лише його слово проти слова Бойка. Якого, до речі, полонений ще не сказав.
Він розплющив очі, зустрівся поглядом із своїм мучителем. Згадав, як у школі директор залишив усіх після уроків і три години намагався дізнатися, хто написав про нього матюкливого віршика на стінці шкільної вбиральні. Згадав також, що ані колективні, ані індивідуальні бесіди в сусідньому класі не допомогли — однокласники стояли один за одного на смерть.
— Не знаю, як вам удалося придумати таке дивне пояснення історії зі зниклим трупом, — промовив Максим. — Тільки кримінальної справи у вас нема. Бо немає трупа. Ви його не знайшли. Тіла нема — діла нема, правильно? Ну, а раз нема справи, значить нема підстав звинувачувати когось у її фальсифікаціях. Нема чого фальсифікувати, правильно?
Шалига мовчав. Мовчав і Середа. Обоє, не змовляючись, зрозуміли: журналюга читає їхні думки і робить ті висновки, яких вони обоє боялися.
— Те, що в газеті написано, ще нічого не означає, — Бойко накручував себе і ставав дедалі сміливішим. — Там, у моїх статтях, нікого конкретно винним не названо. Жодних прізвищ, крім прізвищ тих, хто або дав пояснення з приводу зниклого жіночого трупа, або відмовився таке пояснення давати. До суду ця історія не дійде. Тому краще вам без скандалу мене відпустити. Полякали — буде. Можу пообіцяти — про труп, який не може знайти міліція, більше не писатимуть. Тема вже себе вичерпала. Я все сказав.
Шалига не витримав — копнув полоненого знову, тепер уже сильніше.
Зробив це, бо його переповнювала безсила лють.
Нічого не кажучи, він кивнув Середі і вийшов з кабінету. Капітан, красномовно чиркнувши по своєму горлу великим пальцем, вийшов слідом за майором, щільно причинивши двері.
Максим видихнув. Він ще не знав, чи переміг, та був собою задоволений — він боровся. Вільною рукою витер з обличчя липкий піт і почав зважувати свої шанси на порятунок.
Витягнувши з нагрудної кишені сорочк зіжмакану паперову серветку, Шалига витер спітніле від задухи та напруги обличчя.
— Що скажеш?
— Не таких ламали, — буркнув Середа. — Зняти штанці, піднести кийка до дірочки в жопі — відразу іншої заспіває.
— Випадок не той, — Шалига пульнув зіжмаканою серветкою в кошик для сміття і промазав. — Ти ж знаєш, що журналюга правий. Він сам мусить розколотися. Без того, аби пхати йому в зад кийок у кондомі. Бо поки що в нас у активі — тільки усні народні казки твоєї сороки. Писати про те, що ми, менти дурні — не кримінальний злочин. Навіть не адміністративне правопорушення. От якби він тебе персонально ідіотом назвав, тоді це наклеп, образа честі й гідності, привід для порушення справи. А так…
Шалига безнадійно махнув рукою і закурив.
— Вони ж міліцію туди викликали. Мене, — Середа вдарив себе кулаком у груди. — Ложний виклик, свідоме введення правоохоронців у оману…
— Все правильно! — перебив його Шалига. — Тільки вони кажуть — труп був! Це зафіксовано на фотографії! Сліди крові ти там знайшов! Де склад злочину? Формально — нема! Де кримінальна справа, порушена по факту вбивства? Нема кримінальної справи! Що лишається? Почитали люди щось там у газетці. Хтось наче бачив жіночий труп, який потім зник у невідомому напрямку. Байка? Байка, одна з сотень тисяч газетних шняг. Про неї вже за пару днів забудуть, можеш мені повірити. Ну, вздрючив я тебе. Мені вставили звідти, — майор кивнув на стелю. — Перший раз хіба?