Чорний лабіринт
- Автор: Сичевський Василь Павлович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Чорний лабіринт». Краткое содержание книги:
В постійній боротьбі на грані життя і смерті формуються характери героїв пригодницького роману Василя Сичевського «Чорний лабіринт». Кинуті в американські табори для переміщених, вони ні на мить не залишають думки про повернення на рідну землю. Наклепами, брехнею і безсоромними провокаціями намагається заплутати їх у свої тенета американська розвідка, та і в цьому двобої перемагає глибокий патріотизм радянських людей.
В романі відтворюється життя конаючого гітлерівського рейху, викривається людиноненависницьке єство фашизму, розвінчується облудна мораль рицарів наживи — американських імперіалістів та їх воєнщини.
Роман «Чорний лабіринт» — друга книга молодого письменника. Перша — повість «Чаклунка Синього Виру» вийшла у видавництві «Молодь» в 1962 році.
Василь Сичевський — учасник Великої Вітчизняної війни, вихованець Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, нині працює режисером Української студії хронікально-документальних фільмів.
Коли його наздогнав Тегарт, Андрій відчув полегкість. Вольф підійшов вчасно. З дверей амбулаторії санітари виносили покриті рогожею носилки. З них звисала рука. Біла, наче вилита з гіпсу, вона теліпалася в такт крокам. За санітарами амбулаторії стежив сухий чоловік. На його тонкій шиї жовтим пухирем погойдувався голий череп. У чоловіка було маленьке, зморщене личко і великі чорні очі, що, здавалося, займали половину обличчя. Це був лікар Франсуа Дервіль, у минулому професор Паризького університету. Років п'ять тому його кинули в Дахау без суду і слідства, за диким гітлерівським законом превентивного арешту. Враховуючи ліберальні погляди професора і велику любов до нього студентської маси, гестапо вважало його потенційним ворогом окупаційного режиму. В концтаборі Франсуа Дервіль швидко вилікувався од лібералізму. Доля звела його з людьми, які багато чого навчили професора. Він став активним учасником антифашистського підпілля. Лікар табірного ревіра Дервіль мав широкі можливості для підпільної роботи. Це розуміли і в гестапо. Проте численні перевірки, провокації і пастки, які гестапівці розставляли на Дервіля, нічого не дали. Лікар виявився сміливою, вольовою людиною. В його спалених сухотами грудях билося гаряче серце гасконця. Лікар був єдиний у ревірі, на кого не здіймалася рука в капо. Вбивця Венцель служив гестапо вірою і правдою. Кожного дня він доповідав своєму шефові про справи в ревірі і особливо про поведінку лікаря. Та цей громило був занадто тупий, щоб розкусити француза. Так із року в рік ім'я Франсуа Дервіля все більше ставало в гестапо поза підозрою.
Санітари пройшли. Вольф грубо штовхнув Андрія до дверей.
— Совай ногами, ферфлюхтер гунд![7] — процідив він крізь зуби.
— О, бонжур, мон шер амі! Старина Вольф! — вигукнув лікар густим басом.
«У такому кволому тілі такий могутній голос», — здивувався Андрій. Тегарт причинив за собою двері і на знак вітання помахав рукою.
— Його треба покласти в третій барак.
Великі чорні очі гасконця звузились, витягнулись шнурочками. Здавалося, він не повірив тому, що почув. Спокійно перевів погляд на Андрія.
— Він не злякається? — запитав лікар у Вольфа.
— Він знає, на що йде, — відповів Тегарт.
Лікар пильно глянув на хлопця, ніби зважував його можливості.
— Сідай, — показав на тапчан і, повернувши голову до Вольфа, додав: — Ваш візит дуже невчасний.
— Щось трапилось? — стривожився Тегарт, але француз не відповів на його запитання.
Тонкі пальці Дервіля, вкриті синюватим мереживом судин, торкнулися верхнього ґудзика Андрієвої роби. Хлопець скинув куртку.
— У-у, ля-ля… Давно не бачив такого, — промовив гасконець, задоволено оглядаючи круті, м'язисті плечі хлопця. Лице його освітилося усмішкою. Проте вона недовго втрималася на обличчі лікаря.
— Надінь куртку, ляж сюди і слухай, — лікар показав Андрієві на носилки, що стояли під вікном. Хлопець ліг на пропахлі карболкою ноші.
— Натягни на голову рогожу і жодної ознаки життя. Ти непритомний, зрозумів? Що б з тобою не робили, терпи. Забрати тебе назад я зможу лише завтра, серед ночі, — лікар плутав російські слова з німецькими, пересипав їх французькими, говорив швидко. Проте, дивна річ, — Андрій розумів його, такою жвавою і виразною була міміка француза.
Тупіт сотні ніг, що долетів знадвору, привернув увагу штубового.
— Знову дезертирів пригнали. В минулому році не було жодного. А тепер майже щодня — сто, сто п'ятдесят чоловік…
Тегарт припав до вікна. Очі сховалися під насупленими бровами.
— Діти, зовсім діти в солдатських мундирах, — старий відійшов од вікна. — Сімсот років тому якийсь чародій винищив у Гамельні всіх щурів. Магістрат не заплатив йому за те, і він вирішив помститися.
Сім століть із покоління в покоління передається балада про гамельнського щуролова. А німецьку молодь ще й досі топлять, зазиваючи націстською дудочкою.
— Тримайся, мон шер, скоро кінець лавочці.
7
Проклятий собака (нім.)
8
Озеро поблизу Гамельна.