Повернутися дощем
- Автор: Талан Светлана
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1474-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Повернутися дощем». Краткое содержание книги:
З першими променями сонця вони вирушили в дорогу. Спочатку заїхали у відділок «Нової пошти», де отримали посилки для бійців, потім витратили майже годину на пошук топографічних карт Луганщини, бо хлопці їх дуже просили. Лише в одному з магазинів Насті пощастило: залишилося чотири карти. Задоволена й усміхнена, вона сказала Вадимові, що можна спокійно вирушати в дорогу.
— Гадала, що хотітиму спати, а сон як вітром занесло, — сказала вона, вмощуючись зручніше на сидінні. — А ось у тебе очі червоні.
— Я маю такий поганий вигляд, що ти мене розлюбиш? — спитав Вадим з напускною серйозністю.
— Ні, — засміялася Настя. — З брудними руками та червоними очима ти виглядаєш дуже сексуально!
Вони проїхали з півгодини, коли Вадим сказав, що йому потрібно вмитися холодною водою, бо почали злипатися очі — про себе нагадала безсонна ніч. Вирішили зупинитися в найближчому селі.
— Давай сходимо ось до того будиночку, — вказала Настя.
Вони вийшли з автівки й остовпіли. Навколо будинку буяло справжнє царство троянд. Яких тільки кольорів там не було! Серед розмаїття увагу Насті привернули незвичні троянди — бузкового кольору з синьою окантовкою.
— Мало не весь город засаджений квітами, — промовила Настя, не в змозі відірвати погляду від такої краси.
— Поглянь, — зауважив Вадим, — тут квіти, а поруч вирви від снарядів.
— Як символи краси і смерті, — сказала Настя. — Мені здається, тут живуть добрі люди.
— Чому ти так вирішила?
— Бо квіти відчувають душу людини, — пояснила Настя. — У кого вона чорна, той не зможе виростити таку красу.
Вадим на таке пояснення лише посміхнувся: хто зна, може, так і є, жінкам краще знати. Чоловік постукав у хвіртку, і з хати вийшов чоловік похилого віку. Він привітався, і Настя одразу поцікавилася, хто вирощує троянди. На її подив, він сказав, що сам доглядає за квітами.
— Дружина моя кохалася на трояндах, — розповів, — та минулого року вона померла, тож я вирішив на пам’ять про неї залишити так, як було при ній.
Коли чоловік дізнався, що вони везуть допомогу солдатам, то спитав, чи є у них український прапор. Настя дістала прапор з машини, подала чоловікові. Він поцілував його, приклав до серця.
— Дякую, — сказав. — Полегшало на серці, і віри в перемогу додалося.
Настя і Вадим умилися водою з колодязя, трохи перекусили в хаті салом з цибулею і вирушили далі.
— Точно Валя накаркала, — сказала Настя, — несподівано зламалися в дорозі.
— Але ж тепер у нас все добре, — посміхнувся Вадим, — хоча я вже не такий сексуальний. Ти заспокоїлася?
— Так, — відповіла Настя. — Тепер я знаю, що попереду лише хороше. Незабаром зустрінемо Руслана, а він, як сьогоднішній день, світлий і сонячний.
Частина друга
Віра найбільше скріплює сили душі.