Янголи, що підкрадаються

— Дякую за високу оцінку моєї праці, — нарешті озвалася тітка, намагаючись говорити весело й навіть дещо легковажно. — Та я, власне, вже не іхтіолог, хіба за освітою. Сама знаєш. Я прийшла сказати тобі, що завтра починаю працювати інкасатором у банку «Каравела».

— Ти — і гроші? — Неждана забула навіть про дивовижний голос — так шокувала її ця новина. Не те, щоб вона бачила тітчине майбутнє у сфері поштових послуг чи прибирання крамниць, і не те, щоб вона сподівалася на якесь відродження інституту гідробіології, але банк… Дана хотіла щось додати, але тільки пискнула. Тітка засміялася.

— Ну, це ж краще, ніж риб’ячі кишки!

Так і не знайшовши, як це заперечити, Неждана тієї ночі довго лежала без сну. Щось її бентежило — і той голос, яким вона повнилася, як ріка місячним сяйвом, і те, що готує їм майбутнє — їй і тітці. Вона намагалася проаналізувати це, як робила завжди, але ніщо не піддавалося аналізу. Ніщо з того, що з ними відбувалося, не мало жодної більш-менш розумної логіки. Від голосу вона відмахувалася, але від Олениної роботи відмахнутися було не так просто. Тітка-інкасатор — це здавалося майже такою самою фантастикою, як і вона — літератор. Ні, звісно, Дану не могло не тішити те, що дорога їй людина перестане нарешті тягати пудові торби з нікому не потрібними газетами, і, ламаючи нігті, відшкрібати жуйки з долівки в крамниці, її лякало інше. А що, як тітку Олену підставлять? Зараз це дуже поширене явище, це, можна сказати, навіть модно… Обдури ближнього свого, доки він не обдурив тебе — вже повторюють і її однокласники, приторговуючи шоколадками та презервативами. Днями Дана купила з цікавості один, весь у китайських ієрогліфах, і прийшла з ним до тітки. Та спочатку злякалася, потім, насупивши темно-руді брови, мовила: «Сідай, нам треба поговорити», — і, врешті-решт, довго сміялася, зрозумівши, що небога й уявлення не має, що вона придбала. Але все-таки пояснила, що це за тоненька гумка, і чому вона масна. І ось тепер… ця її нова посада — все одно, що пірнати пораненою в басейн з акулами. Олену з’їдять, неодмінно з’їдять, так, що й кісточок не лишиться. І як цьому зарадити? Тітка… вона така непрактична! Це вона тільки вдає із себе «залізну леді», а сусідки кпинять із неї — Дана сама чула — за те, що вона перебирає кавалерами. Та хіба Олена винна, що до неї постійно жонаті чіпляються, ось вона їх і посилає куди подалі, і правильно робить, а ті пліткарки називають її старою дівою, хоча за гороскопом вона — «рак», та й дурниці ті гороскопи… Жінка, яка й досі вважає улюбленою книгою «Багряні вітрила» — ну що їй у банку робити? Хіба підлогу мити, як у гастрономі. Дана не витримала, зірвалася і в самій сорочці буквально підбігла до дверей тітчиної спальні. У щілину під дверима пробивалося світло. Неждана постукала.