Янголи, що підкрадаються
- Автор: Шевченко Наталья
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-96-0
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Янголи, що підкрадаються». Краткое содержание книги:
Відома письменниця Наталка Очкур змінює прізвище, а також випробовує сили в іншому жанрі: на розсуд читача виноситься психологічна драма з елементами детективу, яка 2005 року посіла почесне місце в десятці кращих романів Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова».
І вирішила, що з неї, напевне, досить. Більше вона не хоче.
«О, нагідко, та хто тобі сказав, що тут щось залежить від нашого бажання?»
Епілог
Сеньйору Мар’яно не вдалося вийти із зали по-англійськи. Він відчував, що це його останній прийом, і не хотів псувати людям настрій, засмучувати їх своєю неміччю. Та Неждана Шеремет, чий зір серця перевершував навіть гостроту вилікуваних очей, таки помітила, що щось негаразд, кинулася до нього, вхопила за руку і жестом відіслала Урсулу, котра радо підкорилася. Мало хто з родини насправді шанував його. Його любили чужі люди, завжди, а кревні, особливо ті, що спілкувалися з Ритою, не могли пробачити йому Хосе.
Та він і сам собі не міг його простити. Здав би онука колумбійцям, та й по всьому. Але що вже про це думати?! Час не вертає назад!
— Пане Михайле, що з вами?
— Старість. Це старість, квіточко моя, і більше нічого. Ні-ні, не треба плакати… Ось ти підбігла, і мені вже легше. Зараз ще постоїмо дві хвилини, і хтось мене додому завезе.
— Я завезу. Залюбки.
— Ну, що ти, серденько… Вагітна за кермом? Та й не поїдеш же ти аж у Карпати.
— У Карпати?
— Там моє село. Там мама. А де це Денис? Де він? — дон Мігель невидюще примружився на Дану. — Знову вина дегустує? Я ж щойно бачив його, він махав, щоб я підійшов. Він десь чекає на мене.
— О, Боже мій… Боюсь, що так, — Неждана обійняла старенького і таки розплакалася. Пан Михайло поплескав її по плечу.
— Ну, навіщо ж сльози? Всьому свій час. Май на увазі, коли посилатимеш мені квіти, — я терпіти не можу оті всі лілеї та кали, зрозуміло тобі?
— А які квіти ви любите? — схлипуючи, запитала Дана. Дон Мігель подивився кудись у дитинство, і очі в нього з підсліпуватих сірих стали ясними, сіро-блакитними, як у маленького Михайлика.
— Чорнобривці. І мальви.[15]
15
Мальви — символ найдорожчого, любові до рідної землі, до свого народу. В. Скуратівський зазначає: «Не було села, а в ньому хати, де не палахкотіли б під вікнами мальви — ці незрадливі обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували: там земля мила, де мати родила!»