Учта для гайвороння
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: Пісня льоду та вогню #4
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Учта для гайвороння». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В. Бродового: березень 2015 — жовтень 2016 р. Друга редакція, оновлена і з виправленнями: 22 травня 2017 р.
Мапи до книжки, разом з повним доробком перекладів: http://ice-and-fire.in.ua.
Проказавши це, Аріана розлютилася сама на себе, бо очі мимохіть налилися слізьми.
— Я ніколи не плекав ненависті до тебе, дитино. — Голос великого князя Дорана, повний суму, ламався, наче старий крихкий пергамен. — Ти не розумієш, Аріано.
— Ви заперечуєте, що написали ті слова?
— Не заперечую. Це було тоді, коли Квентин поїхав до Крицака. Так, я замірявся зробити його спадкоємцем. Бо для тебе вже мав інші задуми.
— О так, — зневажливо скривилася вона, — ще й такі розкішні. Гиліс Росбі. Сліпий Бен Чмелик. Сивоборід Грандісон. Отакі ви мали задуми?
Часу на відповідь вона йому не дала.
— Я знаю, що мій обов’язок — подарувати Дорнові спадкоємця. І ніколи про нього не забувала. Я б радо вийшла заміж, але наречені, яких ви пропонували — то була суцільна зневага. Один гірший за іншого; що не жених — то наче плювок межи очі. Якщо ваша батьківська любов справді ще жива, навіщо ви сватали мене за Вальдера Фрея?!
— Бо я знав, що ти його відкинеш. Я мусив робити вигляд, що шукаю тобі пару, відколи ти досягла певного віку — інакше б виникли підозри. Та не смів пропонувати чоловіків, яких ти могла б схвалити. Адже ти була обіцяна, Аріано.
«Обіцяна?!» Аріана вирячила очі, повні недовіри.
— Що ви таке кажете? Знову неправда? Ви ніколи навіть не згадували…
— Угоду було укладено потай. Я мав намір сказати тобі, коли ти станеш дорослою… коли досягнеш певного віку… але…
— Мені двадцять і три роки! Я вже сім років доросла жінка!
— Знаю. Якщо я так довго тримав тебе у пітьмі, то лише задля твого ж захисту. Аріано, з твоєю вдачею… для тебе таємниця — це лише добірна оповідка, якою так захопливо пошепки поділитися вночі у ліжку з Гарином та Тієною. Гарин уміє пліткувати, як це роблять лише сирітки, а Тієна нічого не приховує від Обари та панни Нім. А якщо дізнаються вони… Обара надто часто заглядає у чарку, а Нім надто близька до близнючок Раріг. А з ким діляться, кому довіряють близнючки Раріг? Хто їх зна. Я не міг узяти гріха на душу!
Вона геть розгубилася, нічого не розуміючи. «Обіцяно? Мене обіцяно?»
— Хто це? З ким я була заручена усі ці роки?
— Байдуже. Він мертвий.
«Що далі, то гірше.»
— Ці підстаркуваті вельможі такі кволі. Що вбило цього: зламане стегно, нежить, подагра?
— Казан розплавленого золота. Ми, князі світу цього, ретельно будуємо задуми, а боги трощать їх на друзки.
Великий князь Доран стомлено ворухнув червоною набряклою рукою.
— Дорн буде твій. Маєш моє слово, якщо воно досі для тебе щось важить. Твоєму братові Квентину лежить попереду важча дорога.
— Яка дорога? — підозріливо роздивилася батька Аріана. — Що ви приховуєте? О Седмице, як мені набридли таємниці! Розкажіть вже решту, пане батьку… або назвіть Квентина вашим спадкоємцем, пошліть по Готу з його сокирою і дозвольте мені померти поруч із сестрами!
— Невже ти справді гадаєш, що я можу завдати шкоди дітям свого брата? — болісно скривився батько. — Обарі, Нім та Тієні не бракує нічого, крім волі. Еларія сидить собі в затишку Водограйних Садів разом з доньками. Дорея скрадається попід помаранчевими деревами, збиваючи плоди телепнем, Елія та Обела стали жахіттям купальних ставків.
Великий князь зітхнув.
— Небагато часу минуло, відколи ти сама гралася у тих ставках. Пригадую, ти їздила верхи на плечах трохи старшої дівчинки… високої, білявої, наче кульбабка…
— То була Джейна Раріг. Або її сестра Дженелина. — Аріана не згадувала про них вже багато років. — А ще була Фріна, дочка коваля. Вона мала брунатне волосся. Та улюбленцем моїм був Гарин. Коли я сиділа верхи на Гарині, нас не міг перемогти ніхто — навіть Нім з отією зеленокосою тирошійкою.
— Та зеленокоса тирошійка була донькою архонта. Я мав надіслати тебе до Тирошу замість неї, щоб ти служила архонтові чашницею та потай зустрілася при його дворі зі своїм нареченим. Але твоя мати погрожувала зробити собі щось погане, якщо я відішлю ще одного з її дітей, і я… я не зміг так з нею вчинити.
«Що далі, то дивніша казка.»
— Чи не туди поїхав Квентин? До Тирошу, на зустріч з зеленокосою донькою архонта?
Батько узяв пальцями фігуру для циваси.
— Ти мусиш сказати мені, відки дізналася, що Квентин за морем. Разом з твоїм братом поїхали Клетус Крицак, маестер Кедрі та трійко найкращих молодих лицарів князя Крицака. Їхня подорож — довга та небезпечна, а чим скінчиться — того не передбачить ніхто в світі. Твій брат має привезти нам те, чого жадає наше серце.
Аріана звузила очі.
— І чого ж жадає наше серце?
— Помсти. — Голос великий князь мав дуже тихий, наче боявся, що його підслухають. — Праведної відплати.