Учта для гайвороння

— Тепер ви дізналися. А я хочу знати, хто мене виказав.

— Я б теж хотів, якби був на твоєму місці.

— То ви мені скажете?

— Не бачу жодної причини це робити.

— Гадаєте, я сама не з’ясую?

— Спробуй, я не заважатиму. Скоро ти припиниш довіряти будь-кому, всім навколо… а трохи недовіри — це корисно для князівни. — Великий князь Доран зітхнув. — Ти розчарувала мене, Аріано.

— Ґава кряка на крука, чорним пір’ям доріка. Ви розчаровуєте мене вже багато років, батечку.

Вона не хотіла казати так відверто, але слова вирвалися самі. «Ну ось я і сказала.»

— Знаю. Я надто слабкий, надто згідливий, надто обережний, надто поблажливий до ворогів. Утім, зараз і тобі не завадила б часточка моєї м’якості. Ти мала б молити мене про пробачення замість сварити і гніватися.

— Я молю лише за друзів.

— Така шляхетність.

— Вони це вчинили з любові до мене! І не заслуговують зогнити у Сірій Скруті!

— На диво, я з тобою згоден. За винятком Темної Зорі, всі твої заколотники — лише дурні діти. І все ж це не гра в цивасу, де за столом нікому ніщо не загрожує. Ти з друзями зіграла у зраду, і я міг би стяти їм голови.

— Могли б, але не стяли. Дейн, Далт, Сантагар… ні, ви не насмілитеся зробити такі доми своїми ворогами.

— Те, на що я насмілюся, тобі й не снилося… проте облишмо поки що. Пана Ондрея відіслано до Норвосу служити твоїй матері протягом трьох років. Гарин проведе наступні два роки в Тироші. Від його родичів серед сиріток я отримав гроші та заручників. Панна Сильва не покарана, але їй саме час вийти заміж. Батько відіслав її кораблем на Зелен-Камінь до нареченого, князя Естермонта. Що до Ариса Дубосерда, він сам обрав свою долю і зустрів її сміливо. Лицар Королегвардії… що ти з ним зробила?

— Вграла його в ліжку, пане батьку. Ви ж наказали мені розважати наших вельможних гостей. От я і розважила.

Великий князь зачервонівся лицем.

— І цього було досить?

— Я сказала йому, що коли Мирцела стане королевою, то дасть нам дозвіл побратися. Він хотів узяти мене за дружину.

— Бачу, ти зробила все можливе, щоб утримати його від порушення обітниць, — зауважив батько.

Тепер настала її черга зашарітися. Зваблення пана Ариса забрало майже півроку. Хоча він твердив, що знав інших жінок, перш ніж одягнув біле, Аріана б ніколи не повірила. Пестощі його були незграбні, поцілунки похапливі, а вперше у ліжку він пролив сім’я їй на стегно, щойно вона спробувала спрямувати його рукою в себе. Ба гірше — його з’їдало почуття сорому та вини. Якби їй давали золотого дракона щоразу, як він шепотів «Нам не можна цього робити», вона була б уже багатша від Ланістерів. «Він кинувся на Арео Готу, сподіваючись врятувати мене? — питала вона себе. — Чи хотів здихатися мене і змити ганьбу кров’ю свого життя?»