Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— Чи не пробуєте ви мене обдурити?
Десь тут крилася пастка.
— Я вам зізнався, що власноруч викинув ваше безцінне хлоп’я з вікна. Заради якого хісна я б став брехати про ножа?
Він дмухнув ще один кухоль вина.
— Вірте у що хочете, а мені байдуже, що про мене думають. Тепер моя черга. Чи стали Робертові брати до бою?
— Так, стали.
— Не надто щедра відповідь, еге ж? Ану розповідайте, пані, бо й від мене почуєте не більше!
— Станіс рушив на Король-Берег, — буркнула Кетлін. — Ренлі мертвий. Його вбив у Лихомості його ж брат. Якоюсь чорною химороддю, мені невідомою.
— Яка жалість, — зазначив Хайме. — Ренлі був мені до вподоби, а от Станіс — то зовсім інша справа. На чий бік стали Тирели?
— Спочатку на бік Ренлі. Тепер вже не знаю.
— Вашому хлопчакові, напевно, самотньо.
— Роббові кілька днів тому виповнилося шістнадцять… він дорослий чоловік і король. Він переміг у кожній битві, яку дав ворогові. Остання звістка була про те, що він узяв приступом замок Прискалок, стіл дому Вестерлінів.
— Але з батьком моїм ще не стрічався, ні?
— Коли стрінеться, то поб’є. Як побив вас.
— Мене він застукав зненацька. То була підла штука.
— Ви ще смієте балакати про підлі штуки? Ваш брат Тиріон надіслав нам горлорізів у шатах послів, під прапором миру.
— Якби в цюпі сидів один з ваших синів, хіба його брати не вчинили б заради нього так само?
«Мій син не має братів», подумала Кетлін. Та про свій біль вона не розкаже такій тварюці, як оця перед нею.
Хайме ковтнув ще вина.
— Життя брата — ніщо, честь — усе? Такий ваш звичай, еге ж?
Ще ковток.
— Тиріон розумний. Він знає, що ваш син ніколи не погодиться віддати мене за викуп.
Цього Кетлін заперечувати не могла.
— Роббове панство радше зажене вас на той світ. Зокрема Рікард Карстарк. Ви вбили двох його синів у Шепітній Пущі.
— Отих двох з сонцями? — Хайме здвигнув плечима. — Та я ж, по правді, намагався вбити вашого синочка. А ті просто стали на дорозі. Я їх убив у чесному бою, посеред запеклої битви. Звичайна справа для лицаря.
— Як ви можете вважати себе лицарем, коли порушили геть усі лицарські обітниці?!
Хайме сягнув по глек і знову налив собі кухля.
— Ой леле, тих обітниць стільки… кінця їм немає. Захищай короля. Корися королю. Зберігай його таємниці. Виконуй його накази. Віддай своє життя за нього. Але ж і батькові корися. Люби сестру. Захищай невинних. Борони слабких. Шануй богів. Додержуй законів. Це вже занадто. Що б не робив, а якусь обітницю та порушиш.
Він зробив добрячий ковток, на мить заплющив очі та відкинув голову на пляму селітри на стіні.
— Я ж був наймолодшим лицарем, який вдяг біле корзно.
— І наймолодшим, який зрадив обітниці свого корзна, Крулерізе.
— Кру-ле-різ! — повторив Хайме. — Ой, якого зацного круля вам врізав!
Він підняв кухля.
— За Аериса Таргарієна, Другого тако нареченого, всього Семицарства Повелителя і на Державі Господаря! І за меча, що перетяв йому горлянку! Золотого меча, щоб ви знали. Він такий був, доки лезом не потекла червона кров. От і вийшли ланістерівські кольори — черлень і золото.
Коли він зареготав, Кетлін зрозуміла: вино свою справу зробило. Хайме висмоктав більшу частину глека і був добряче п’яний.
— Тільки такий, як ви, пишатиметься скоєним.
— Кажу ж вам — таких, як я, немає. Ану скажіть мені ось що, пані Старк — чи розповідав вам колись ваш Нед докладно про батькову смерть? Або братову?
— Брандона вдавили на очах в його батька. Потім убили і князя Рікарда. — «Бридке свавілля, що сталося шістнадцять років тому. Навіщо він питає про нього зараз?»
— Вбили, так, але як саме?
— Зашморгом чи сокирою. Як іще?
Хайме зробив ковток, витер рота.
— Мабуть, Нед хотів вас пожаліти. Любу юну наречену, хай вже дещо зіпсовану. Гаразд, ви хотіли правди — то питайте. Ми уклали угоду, я вам не брехатиму. Питайте.
— Мертві є мертві.
«Я не хочу цього знати.»
— Брандон був інакший, ніж його брат, еге ж? Він у жилах мав кров, а не холодну воду. Скидався на мене.
— Брандон нічим не скидався на вас.
— Гаразд, вам видніше. Це ж ви мали з ним одружитися.
— Він їхав до Водоплину, коли…
Дивно, як після стількох років горло в неї досі стискалося, коли вона про це розповідала.
— … коли почув про Ліанну і натомість ринув на Король-Берег. Він вчинив так з гарячки, не подумавши.
Вона згадала, як навіснів батько, коли звістка дісталася Водоплину. «Шалений йолоп» — ось як князь Гостер назвав Брандона.