Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— Бачу, вам не смакувало вино, яке я наказала надіслати.
— Така раптова щедрість викликала в мене розумні підозри.
— Я можу стяти вам голову, коли забажаю. Навіщо мені вас труїти?
— Смерть від отрути можна видати за природну. Важче твердити, що в мене голова сама відвалилася.
Він зиркнув угору з підлоги, примружившись; його очі, зелені, наче в кота, потроху звикали до світла.
— Я б запросив вас сісти, але ваш брат не лишив мені жодного стільця.
— Я можу постояти, не впаду.
— Справді? А вигляд маєте жахливий, мушу сказати.
Бранець був скутий на зап’ястках і гомілках, усі кайдани з’єднувалися між собою, тому він не міг зручно ані лежати, ані стояти. Кайдани на ногах були прикручені до стіни.
— Вважаєте, на мені вже досить заліза, чи ви принесли ще? Можу гарненько поторохтіти, якщо вам до смаку.
— Ви самі собі погіршили долю, — нагадала вона бранцеві. — Ми оселили вас у зручній баштовій опочивальні, як личить вашому родові та станові. А ви відплатили тим, що спробували втекти.
— Цюпа — вона і є цюпа. Під Кастерлі-на-Скелі є такі, що оця проти них — садок вишневий коло хати. Не втрачаю надії колись показати їх вам.
«Якщо він і зляканий, то добре приховує», подумала Кетлін.
— Людина, скута по руках та ногах, мусила б краще добирати слова, що виходять з її вуст, пане. Я не на те прийшла, щоб слухати ваші погрози.
— Не на те? То напевне, на те, аби зазіхнути на мене тілесно? Кажуть, скорботні вдовиці дуже сумують у своїх порожніх ліжках. Ми, Королегвардія, присягаємося дружин не брати, але трохи втішити вас я не відмовлюся. Треба, то й треба. Наливайте вина, скидайте платтячко, і подивимося, чи я досі на щось здатний.
Кетлін витріщилася на нього з відразою. Чи був колись на світі чоловік одночасно такий вродливий і такий ниций?
— Якби ви це сказали в присутності мого сина, він би вас убив!
— Тільки якби лишив оці іграшки на мені. — Хайме Ланістер забрязкотів кайданами. — Ми ж обоє знаємо, що малий боїться зустріти мене у двобої.
— Мій син ще молодий, але ви дуже помиляєтеся, коли вважаєте його дурним. Щось ви не були такі швидкі на виклики, коли мали при собі військо.
— А чи старі Королі Зими теж ховалися за мамчиними спідницями?
— Мені починає набридати, пане. Я мушу знати певні речі.
— Навіщо мені вам щось казати?
— Щоб урятувати собі життя.
— Гадаєте, я боюся смерті? — Думка, здавалося, його розважила.
— А мусили б. Ваші злочини здобули вам почесне місце у найглибшому та найстрашнішому з семи пеклів. Якщо боги судять правим судом.
— Які ще боги, пані Кетлін? Оті дерева, яким молився ваш чоловік? Чим, прошу пані, вони прислужилися князеві Едарду, коли моя сестра стинала йому голову? — Хайме гигикнув. — Якщо боги існують, то чому ж у світі стільки болю та несправедливості?
— З-за таких людей, як ви.
— Немає таких людей, як я. Є лише один я.
«Нічого, крім нахабства, гонору та порожньої хоробрості божевільного. Я марную тут час і сили. Якщо й була в ньому колись іскра честі, то давно згасла.»
— Не бажаєте зі мною говорити, то й гаразд. Пийте це вино, пане, або лийте у нього — мені байдуже.
Кетлін вже торкнулася дверей, коли почула ззаду:
— Пані Старк!
Вона обернулася і чекала.
— У цій вогкій дірі усе іржавіє, — мовив Хайме. — Навіть лицарська чемність. Лишіться, і матимете відповіді… хоч і не задарма.
«Та він геть безсоромний!»
— Бранці не призначають ціну.
— Моя ціна досить скромна і вас не обтяжить. Ваш ключник нічого мені не розповідає, самі лише гидкі побрехеньки. Та й брехати як слід не вміє. Одного дня каже, що Серсею схопили і оббілували, а другого — що то оббілували батька. Відповісте на мої питання — то й я відповім на ваші.
— Правдиво?
— А вам правда потрібна? Обережніше, ласкава пані. Тиріон, бува, казав, що люди часто прикидаються голодними до правди, але щойно її скуштують, як починають крутити носом.
— Мені стане сили витримати все, що ви скажете.
— Воля ваша. Та спершу… будьте ласкаві, вина. Горлянка геть висохла.
Кетлін повісила ліхтаря на двері й підсунула ближче кухля з глеком. Перш ніж ковтнути, Хайме побовтав вино у роті.
— Кисла гидота, — мовив він нарешті, — але наразі згодиться.
Він відкинувся спиною на стіну, підтяг коліна до грудей і підняв до неї погляд.
— Ваше перше питання, пані Кетлін?
Не знаючи, скільки ще гратиметься ця гра, Кетлін часу не марнувала.
— Чи є ви справжнім батьком Джофрі?
— Ви б не питали, якби вже не знали.
— Я хочу почути з ваших власних вуст.