Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
Вбивства не можна було лишати без кари. На Фарлена якраз падала підозра, і він годився незгірш інших, тому Теон влаштував суд, визнав його винуватим і прирік на смерть. Та навіть страта не склалася, як гадалася. Схилившись до пенька, доїзжачий мовив:
— Наш пан Едард завжди страчував власною рукою.
Теон мусив узяти до рук сокиру, щоб не виглядати слабаком. Руки йому спітніли, держак крутнувся у руці під час удару, і сокира втрапила Фарленові між плечі. Знадобилося ще три удари, щоб прорубати кістки та м’язи й відділити голову від тіла. Опісля Теона нудило, коли він згадував, скільки разів сидів зі страченим за кухлем меду, балакаючи про хортів та звірині лови. «Я не мав іншого вибору!», ладен був заволати він на труп. Залізні не вміють зберігати таємниці, тому мусили померти. І хтось мав узяти на себе вину. Аби ж тільки вдалося стратити його якось вірніше. Нед Старк, приміром, завжди стинав голову одним певним ударом.
Свавілля припинилося після Фарленової смерті, але Теонові люди все одно ходили похмурі та занепокоєні.
— У відкритому бою вони нікого не бояться, — казав йому Чорний Лорен. — Але жити серед ворогів — то зовсім інша справа. Тут не знаєш, чи праля хоче тебе поцілувати, а чи горло врізати. А за столом, як кухлі наливають, то невідомо, що ти з них вип’єш. Краще нам піти звідси.
— Я принц Зимосіцький! — заволав Теон. — Тепер тут мій стіл, я тут правлю, і ніхто мене звідси не вижене! Ані чоловік, ані баба!
«Аша… То все вона. Моя власна люба сестричка, хай Інші її мечем в сраку гойдають.» Вона хотіла його смерті, щоб забрати собі місце батькового спадкоємця. Тому й лишила скніти тут на самоті, незважаючи на прямий наказ, який він їй послав.
Теон знайшов сестру на панському місці Старків. Вона саме роздирала каплуна на шматки пальцями. У трапезній гучно лунали голоси її людей: вони пили разом з Теоновими і обмінювалися оповідками. Галас стояв такий, що Теонової появи ніхто не помітив.
— Де решта? — вимогливо спитав він Смердюка.
За столами на кобильницях сиділо зо п’ять десятків людей, більшість з них — його власних. А у великій трапезній Зимосічі могло бенкетувати вдесятеро більше.
— Весь загін тутечки, мосьпане принце.
— Весь… скільки ж вона привела людей?
— Я нарахував двадцять.
Теон Грейджой закрокував туди, де вільно розташувалася на кам’яному престолі його сестра. Аша саме сміялася з якоїсь побрехеньки свого вояка, та припинила, побачивши брата.
— Ти ба, до нас тут пан принц Зимосіцький припожалували! — Вона жбурнула кістку одному з собак, що нишпорив трапезною. Широкий рот під яструбиним дзьобом насмішкувато шкірився. — Чи то пак, принц Йолоп-Бевзь-Дурноголовський?
— Шляхетній діві не личить заздрість.
Аша облизнула жир з пальців. Кучерик чорного волосся впав їй на очі. Її люди галасували, вимагаючи хліба та сала. Гармидер вони вчиняли неабиякий, як на їхнє мізерне число.
— Яка така заздрість, Теончику?
— Ти маєш іншу назву для свого почуття? Я захопив Зимосіч за одну ніч з тридцятьма вояками. А ти мала тисячу людей і витратила поворот місяця, щоб узяти Жбир-у-Пущі.
— Гаразд, погоджуся — я не такий великий воїн, як ти.
Аша дмухнула одним ковтком половину рога пива і витерла рота тилом долоні.
— Бачу, в тебе на брамі виставлені голови. Скажи-но мені, котрого було важче перемогти: каліку чи мале дитя?
Теон відчув, як до обличчя ринула кров. Дивлячись на голови на мурі, він радів не більше, ніж тоді, коли показував безголові тіла дітей перед замком. Стара Мамка стояла, роззявляючи беззубого рота без жодного звуку, а Фарлен загарчав, наче один з його хортів, і кинувся на Теона. Урзен та Кадвил мусили побити його ратищами списів до нестями.
«Як я до цього докотився?», питав себе Теон, стоячи над тілами, обліпленими мушвою.
Сам лише маестер Лювин мав мужність підійти близько. Скам’янівши обличчям, малий сірий чоловічок попрохав дозволу пришити голови хлопців назад на плечі, щоб покласти до крипти разом з іншими мертвими Старками.
— Ні, — відповів Теон. — Тільки не до крипти.
— Але чому, мосьпане? Адже вони вже не становлять загрози. Їхнє місце — серед пращурів. Усі земні рештки Старків…