Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
9.13. Про цей процес див. також розділ 13, надто прим. 7 та відповідний текст.
9.14. Очевидно, романтизм як у літературі, так і у філософії можна простежити від Платона. Добре відомо, шо Руссо зазнав безпосереднього впливу Платона (див. прим. 1 до розділу 6). Руссо також знав Платонового «Політика» (див. «Суспільний договір», книжка II, розділ VII та книжка III, розділ VI), в якому оспівано стародавніх гірських пастухів. Втім, окрім цього безпосереднього впливу, ймовірно, що Платон непрямо навіяв Руссо любов до пасторального романтизму та простоти, оскільки на Руссо. безперечно, вплинуло італійське Відродження, що наново відкрило Платона і, зокрема, його натуралізм та мрії про досконале суспільство первісних пастухів (див. примітки 11 (3) та 32 до розділу 4 та прим. 1 до розділу 6). Цікаво, що Вольтер одразу помітив небезпеку романтичного обскурантизму Руссо. Захоплення Руссо так само не завадило Кантові помітити цю небезпеку, коли він зіткнувся з Гердеровими «Ідеями» (див. також прим. 56 до розділу 12 та текст).
Прим. до розд. 10
За епіграф до цього розділу взято цитату з «Бенкету», 193 d.
10.1. Див. «Держава», 419 а та наст., 421 b, 465 с та наст., та 519 е; див. також розділ 6, надто параграфи II та IV.
10.2. Я маю на увазі не лише середньовічні спроби зупинити розвиток суспільства — спроби, що грунтувалися на Платоновій теорії, згідно з якою правителі відповідальні за душі та духовне благополуччя підданих (і на багатьох практичних порадах, розроблених Платоном у «Державі» та «Законах»), але також і багато інших пізніших подій.
10.3. Я спробував, іншими словами, застосувати, наскільки це можливо, метод, описаний у моїй праці «Логіка наукового відкриття».
10.4. Див., зокрема, «Держава», 566 е; див. також прим. 63 до цього розділу.
10.5. У моїй історії не повинно бути «негідників... Злочин нецікавий... Нас цікавить лише те, що чинять найкращі люди з добрими намірами». Я намагався, наскільки можливо, застосувати цей методологічний принцип до моєї інтерпретації Платона. (Формулювання принципу, процитоване у цій примітці, я взяв із вступного слова Дж. Б. Шоу до «Святої Іоанни»; див. перші речення розділу «Трагедія, а не мелодрама».)
10.6. Про Геракліта див. розділ 2. Про Алкменову та Геродотову теорії ізономії див. примітки 13, 14 та 17 до розділу 6. Про економічний егалітаризм Фалея Халкедонського див. Арістотелеву «Політику», 1267 b 22 та прим. 9 до розділу 3. Серед перших теоретиків політики ми, звісно, повнині назвати софістів Протагора, Антифонта, Гіппія, Алкідама, Лікофрона, а також Критія (див. Дільс, фр. 6, 30-38 та прим. 17 до розділу 8) і Старого олігарха ( якщо це дві різні людини), а разом із ними і Демокріта,
Стосовно термін» «закрите суспільство» та «відкрите суспільство», а також їхнього використання у дещо схожому значенні Бергсоном див. «Примітку до Переднього слова». Моя характеристика закритого суспільства як магічного, а відкритого суспільства як раціонального та критичного, звісно, не дозволяє вживати ці терміни без ідеалізації суспільства, яке розглядається. Магічне ставлення в жодному разі не зникає з нашого життя, навіть у «найвідкритіших» з побудованих досі суспільств, і, гадаю, малоймовірно, що вони коли-небудь зникнуть зовсім. Попри це, мабуть, можна розробити певний придатний критерій переходу від закритого суспільства до відкритого. Перехід має місце, коли вперше усвідомлюють, що соціальні інституції створено людиною і коли їхню свідому зміну обговорюють у термінах їхньї придатності для реалізації людських цілей чи намірів. Або, виклавши те саме менш абстрактно, закрите суспільство зазнає розпаду, коли надприродний трепет, з яким сприймається суспільний порядок, поступається місцем активному втручанню в цей порядок і свідомому прагненню реалізувати особисті чи групові інтереси. Зрозуміло, що культурні контакти внаслідок розвитку цивілізації здатні породити такий розпад і, навіть більше, сприяти процесу зубожіння, тобто втраті землі правлячим класом.
Тут можна зауважити, що мені не дуже подобається говорити про «суспільний розпад» взагалі. Гадаю, що лише розпад закритого суспільства, як його описано тут, є цілком зрозумілим явищем, та взагалі термін «суспільний розпад», як на мене, свідчить дише про те, що спостерігачеві не подобається хід подій, які він описує. На мою думку, цей термін часто вживають неправильно. Втім, я визнаю, що член певного суспільства може відчувати, з підставами чи без підстав, що все «розвалюється». Безперечно, що для представників ancien rеgime чи російської знаті Французька чи Російська революції повинні були уявлятися цілковитим суспільним розпадом, але нові правителі сприймали все з протилежної точки зору,