Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
Я не вважаю, що ці підходи до такої важливої проблеми є багатообіцяючими. Й особливо не вірю в те, що для відвернення війни ми повинні знайти причину або причини війни.
Втім, я не заперечую, що в деяких начастих випадках віднайдення і усунення причини війни може бути успішним. Якщо я відчуваю біль в стопі, я можу виявити, що причиною є камінчик в черевику. Викинувши камінчик, я усуну біль. Але ми не можемо узагальнювати цей підхід. Метод усунення камінця далеко не покриває всіх можливих причин болю в стопі. Стосовно війни, ми не зможемо знайти всіх причин, а ті, що знайшли, ми не зможемо усунути.
Загалом, метод усунення причин небажаної події прийнятний, тільки якщо нам відомий короткий список необхідних умов (тобто тих умов, для яких справедливо, що подія настає при наявності бодай однієї умови) і якщо ми можемо контролювати всі ці умови. (Зауважимо, шо необхідні умови — це не те саме, що описують за допомогою розпливчастого терміна «причини», це радше те, що от звичайно називаємо «супутніми причинами». Як правило, говорячи про причини, ми маємо на увазі цілу низку достатніх умов.) Але, на мою думку, не слід сподіватись, що нам пощастить скласти подібний список необхідних умов війни. Війни розв'язували за найрізноманітніших умов. Війни — це не звичайне природне явище, як-от, приміром, грози. Немає підстав вважати, що, назвавши широке розмаїття явищ словом «війна», ми гарантуємо, що всі вони будуть «спричинені» в один і той самий спосіб.
Все це показує, що, здавалось би, неупереджений і безперечно науковий підхід дослідження «причин війни» насправді не лише упереджений, а й може стати на шляху до розумного розв'язаная проблеми, тобто він, по суті, є псевдонауковим.
Чи далеко ми просунемося, якщо, замість того, щоб запроваджувати закони та поліцію, станемо підходити до проблема злочинності «науково», тобто намагаючись точно з'ясувати причини злочину? Я не хочу сказати, що ми не можемо часом відкривати важливі фактори, супутні злочину чи війні, і що в такий спосіб не можна відвернути значну шкоду, але все це вдасться зробити лише після того, як ми дістанемо контроль за злочинністю, тобто після того, як створимо поліцію. З іншого боку, вивчення економічних, психологічних, спадкових, моральних та інших «причин» злочинності і спроби усунути ці причини навряд чи приведуть нас до усвідомлення того, що поліція (котра не усуває причини) здатна контролювати злочинність. Окрім розпливчастості таких фраз, як «причина війни», увесь цей підхід — антинауковнй. Це те саме, що наполягати на ненауковості носіння пальта в холодну погоду і твердити, що слід вивчити причини холодної погоди і усунути їх. Чи, можливо, проголосити ненауковість змащування, запропонувавши з'ясувати причини тертя й усунути їх. Цей останній приклад показує, як мені здається, абсурдність гадано наукової критики, бо, власне, як змащування зменшує «причини» тертя, так само міжнародна поліція (чи інший озброєний підрозділ такого роду) може зменшити важливу «причину» війни, тобто сподівання «уникнути покарання».
9.8. Я намагався показати це у моїй праці «Логіка наукового відкриття». Гадаю, систематичне поступове будівництво, відповідно з окресленою тут методологією, допоможе нам створити емпіричну соціальну технологію шляхом методу спроб і помилок. Лише в такий спосіб, на мою думку, можна розпочати створення емпіричної соціальної науки. Та обставина, що такої суспільної науки й досі немає і що історичний метод неспроможний наблизити нас до неї, — це один із найістотнших аргументів проти можливості широкомасштабної чи утопічної інженерії. Див. також мою працю «Убогість історицизму».
9.9. Дуже схоже формулювання містить лекція Джона Каррузерса «Соціалізм та радикалізм», видана окремою брошурою (J. Catruthers. Socialism and Radicalism. Hammersmith Socialist Society, London. 1894). Його заперечення проти поетапних реформ типові: «Кожен півзахід привносить притаманне йому зло, що в цілому перевищує те зло, проти якого цей захід спрямовано. Поки ми не вирішимо придбати собі новий одяг, слід бути готовими до того, що нам доведеться ходити в лахмітті, оскільки латання латання не поліпшить дрантя». (Слід зазначити, що під словом «радикалізм», яке Каррузерс виніс у заголовок своєї лекції, він розуміє поняття зовсім протилежне тому, яке в нього вкладаю я. Каррузерс обстоює безкомпромісну програму очищення полотна і нападає на «радикалізм», тобто на програму «прогресивних» реформ, яку захищають «радикальні ліберали». Таке вживання терміну «радикальний», звісно, більш звичне, ніж моє. Та все-таки, первино цей термін Означав «знайти коріння» — приміром, зла — чи «викорінення зла», і йому немає рівноцінної заміни.)