Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
Цей украй небажаний розвиток повинен, зрештою, призвести до нової агресії. Її можна уникнути, якщо і тільки якщо від самого почату чітко розмежовувати державу-агресора (і тих, хто відповідає за її дії), з одного боку, та її громадян, з іншого боку. Суворість стосовно держави-агресора і навіть радикальне зруйнування її апарату влади не викличе моральної реакції гуманістичних почуттів у країнах-переможницях, якщо ця жорстокість до держави поєднана зі справедливим ставленням до окремих громадян.
Але чи можна зруйнувати політичну владу держави, не завдавши нерозбірливо шкоди її громадянам? Щоб довести, що таке можливо, я запропоную приклад політики, що руйнує політичну та військову міць держави-агресора, але не зачіпає інтересів окремих громадян.
Околиці держави-агресора, включно з її морським узбережжям та головними (не всіма) джерелами електроенергії, вугілля та сталі можна відокремити від держави і управляти ними як міжнародною територією, що ніколи не буде повернена державі. Гавані, а також сировина будуть доступними для громадян держави, щоб вони могли займатися дозволеною законом економічною діяльністю, не страждаючи від хоч якихось економічних перешкод, за умови, що вони запросять міжнародні комісії проконтролювати те, щоб ці засоби було використано за призначенням. Заборонено будь-яке їхнє використання, що веде до відновлення військового потенціалу, а якщо виникають підстави для підозри, що міжнародні устаткування та сировина можуть бути використані з такою метою, тоді їхня експлуатація негайно припиняється. У такому випадку підозрювана сторона повинна запросити комісію для ґрунтовного розслідування і надати достатні гарантії належного використання її ресурсів.
Така процедура не усунула б можливості нового нападу, але вона примусила б державу-агресора спершу захопити території, що перебувають під міжнародним контролем, а вже тоді накопичувати новий військовий потенціал. Отож, такий напад був би приречений на поразку за умови, що інші країни зберегли і розвинули свій військовий потенціал. Ставши перед такою проблемою, колишня держава-агресор була б змушена радикально змінити свою позицію і схилитись до співробітництва. Вона була б змушена просити запровадити міжнародний контроль за її промисловістю та сприяти розслідуванню, яке провадитиме міжнародний контрольний орган (замість того, щоб перешкоджати йому), тому що дише така позиція гарантуватиме використання устаткування та ресурсів, необхідних для промисловості. Очевидно, такий розвиток не вимагатиме дальшого втручання у внутрішню політику держави.
Небезпеку того, що інтернаціоналізація цих засобів виробництва буде використана для експлуатації чи приниження населення країни, що зазнала поразки, можна усунути за допомогою міжнародних правових важелів, таких як апеляційний суд тощо.
Цей приклад показує, що можна поставитись до держави суворо, а до її громадян гуманно.
* (Я залишив частини (1) і (2) цієї примітки точно такими, як написав їх у 1942 р. Тільки в частині (3), яка не стосується основної теми, я добавив текст після перших двох абзаців) *
(3) Але чи буде такий інженерний підхід до проблеми миру науковим? Я впевнений, що багато людей вважають, що справді науковий підхід до проблеми війни й миру повинен бути іншим. Вони скажуть, що спочатку ми повинні вивчити причини війни. Ми повинні виявити сили, які приводять до війни, і знайти сили, які можуть привести до миру. Наприклад, недавно наголошувалось, що тривалий і міцний мир настане лише тоді, коли ми ретельно проаналізуємо «фундаментальні динамічні сили» в суспільстві, яке може прийти до війни чи миру. Щоб знайти ці сили, ми повинні, звісно, вивчити історію. Іншими словами, ми повинні підійти до проблеми збереження миру історицистськими, а не технологічними методами. Це, буцімто, єдиний підхід, який можна вважати науковим.
За допомогою історії, історицист може показати, що причини війни полягають в зіткненні економічних інтересів, або класів, або ідеологій, (наприклад, свободи й тиранії), або рас, або націй, або імперій, або мілітарних держав, або ненависті, або страхів, або заздрощів, або помсти, або всіх цих і багатьох інших факторів у будь-яких комбінаціях. Він, таким чином, покаже, що завдання усунення цих причин надзвичайно складне. Він покаже, що немає ніякого сенсу створювати міжнародну організацію до тих пір, поки ми не усунули причини війни.
Аналогічно, психологіст скаже, що причини війни сховані в «людській природі», точніше, полягають в агресивності людини. Отже, шлях до миру полягає в тому, щоб дати вихід агресивності. (Цілком серйозно пропонується читання трилерів, незважаючи навіть на той факт, що багато диктаторів останнім часом захоплювались ними.)