Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
— Битися? Починайте. Спробуєте, — несподівано спокійно мовив Леон Чорний, і віхті бороди на його щоках прилягли. Неуважно й жадібно він узявся до паштету. Чугай скоса глянув на Рощина, — той байдуже курив, піднявши очі до стелі. Нестір Іванович вишкірив великі жовті зуби беззвучним сміхом. «Так, зрозуміло, змовились», — подумав Чугай. Стілець під ним заскрипів. Крім того, що треба було виконати наказ главковерха — схилити Махна на спільні дії, — в першу чергу проти Катеринослава, — Чугай мав усі підстави побоюватись тяжких організаційних висновків, якщо він не переможе в суперечці цього анархіста, що згриз, напевне, не одну сотню товстелезних книжок. Не подобався йому і мовчазний денікінець, теж — по морді видно — з інтелігентів. Що він з батькового штабу, Чугай, звичайно, не вірив.
Він тісніше насунув шапочку на потилицю.
— Я вам поставлю запитання.
Леон Чорний з напханим ротом:
— Будь ласка.
— Торариш Ленін сказав: через півроку в Червоній Армії буде три мільйони чоловік. Можете ви, Леон Чорний, мобілізувати за такий строк три мільйони анархістів?
— Певний.
— Апарат у вас є для цього, так треба розуміти?
— Ось мій апарат, — Леон Чорний показав виделкою на Махна.
— Дуже добре. Спинимось на цій особі. Ви, значить, постачаєте Нестору Івановичу зброю і вогнеприпаси на три мільйони бійців, звичайно ж — амуніцію, продовольство, фураж. Коней лише для такої армії потрібно буде півмільйона голів. Це все є у вас, треба вважати?
Леон Чорний відсунув від себе спорожнілу бляшанку. Лоб його взявся дрібними зморшками:
— Слухайте, матрос, цифрами мене не залякаєте. За вашими цифрами — порожнеча, мізерні спроби залатати гнилими нитками цю саму Росію, що рветься на клапті. Прихований націоналізм. Три мільйони солдатів у Червоній Армії! Залякав! Мобілізуйте тридцять. Однаково справжня, священна революція пройде повз ваші мільйони мужичків-власників, декорованих червоною зіркою… Наша армія, — він стукнув кулачком, — це людство, наші вогнеприпаси — це священний гнів народів, які більше не бажають терпіти ніяких держав, ні капіталізму, ні диктатури пролетаріату… Сонце, земля і людина! І - у величезне вогнище всі твори від Арістотеля до Маркса! Армія! П’ятсот тисяч коней! Ваша фантазія не підноситься вище фельдфебельських вусів. Дарую їх вам. Ми озброїмо півтора мільярда чоловік. Якщо у нас будуть тільки зуби й нігті і каміння під ногами, — ми поб’ємо ваші армії, в купу руїн перетворимо цивілізацію, все, все, за що ви судорожно чіпляєтесь, матрос…
«Еге, дідок легенький», — подумав Чугай, стежачи, як Махно, що спочатку весь був напружився від уваги, опускав плечі і рум’янець згасав на його запалих щоках: він переставав розуміти, учитель відривався від здорового глузду.
Тоді Чугай сказав:
— Друге запитання вам, Леон Чорний…
— Ану…
— Я так вас зрозумів, що загальна мобілізація у вас не підготовлена. Але всякій справі потрібний запал: бомбі — капсуль, вогнищу — сірник. На який запал ви розраховуєте? Де ці ваші кадри? Батько Махно? (У Леона Чорного забігали зіниці, — він шукав пастки). Армія у нього бойова, правильно, але процент анархістів невеликий. Це не ваша армія.
Він скоса глянув на Махна, — чи не лізе його рука в кишеню за шпалером, але він сидів спокійно. Леон Чорний став презирливо усміхатись:
— Наша розмова звелась до того, що мені доводиться вас учити азбуки, матрос.
— Дуже бажано.
— Розбійницький світ — ось наш запал, ось наші кадри!.. Розбій — найпочесніший вираз народного життя… Це треба знати! Розбійник — непримиренний ворог усякої державності, включаючи і ваш соціалізм, голубе… В розбої — доказ життєвості народів… Розбійник — непримиренний і невгамовний, він руйнує задля руйнування, — ось істинна народно-суспільна стихія. Протріть очі.
Махно під час цього пристрасного вибуху ідей підійшов навшпиньках до дверей, відхилив їх, заглядаючи в коридор, і знову вернувся до стола. Рощин тепер з цікавістю придивлявся до фантастичного дідка, — чи не дурить він?
— Я бачу — ви вже кліпаєте, матрос, ви вражені, ваші чесноти обурені! — кричав Леон Чорний. — То знайте ж: ми поламали наші пера, ми вихлюпнули чорнило з наших чорнильниць, — нехай ллється кров! Час настав! Слово перетворюється в діло. І хто в цей час не розуміє глибокої необхідності розбою як стихійного руху, хто не співчуває йому, той відкинений у табір ворогів революції…
Махно, мружачись, почав кусати нігті. Рощин подумав: «Ні, дідок знає, що говорить». Чугай, навалившись на стіл, поставив на нього лікоть і підняв палець, щоб Леону Чорному було на чому зосередитись.