Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
Спеціально слід оцінити радянську судову практику, що надавала перевагу ст. 104 КК РРФСР перед п. «з» ст. 102 КК РРФСР. Тут ми маємо такий феномен, як врахування ідей природного права. Природне право, тому і назване так що відповідає природі людини. Відтак і радянські суди там, де на них не здійснювався тиск з боку комітетів комуністичної партії, не вважали за можливе вирішувати колізії у кримінальному праві, які не можна вирішити за допомогою формально-логічних засобів, усупереч ідеям природного права.
Для ілюстрації положення про те, що принцип верховенства права має використовуватись у випадках, коли колізії між публічно-правовими нормами, що регулюють відносини між людиною та державою, не можуть бути вирішені за допомогою формально-логічних засобів, наведемо ще один приклад (на цей раз — умовний). Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК «конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу». Слово «лише» у цитованому законодавчому тексті стосується випадків, «спеціально передбачених...». Воно не стосується слів «за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини». Тому із цитованого законодавчого положення можна зробити висновок від протилежного та виявити у такий спосіб логічно закріплену в цьому положенні правову норму, відповідно до якої конфіскація майна не може застосовуватись, якщо злочин не має ознаки корисливого. Але ця правова норма не може застосовуватись усупереч правовим нормам, які текстуально закріплені зокрема у ч. 2 ст. 305 КК (ця частина передбачає застосування конфіскації майна за деякі кваліфіковані види контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів незалежно від ознаки корисливості) і ч. 2 ст. 307 КК (ця частина передбачає застосування конфіскації майна за деякі кваліфіковані види операцій з наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх аналогами незалежно від ознаки корисливості. Практика Верховного Суду є протилежною, але вона підлягає зміні з огляду на її невідповідність закону. Якщо ж законодавець доповнить ч. 2 ст. 59 КК словом «тільки» (перед словами «за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини»), правова норма, яка буде виявлятись при тлумаченні ч. 2 ст. 59 КК за допомогою висновку від протилежного, набуде здатності на рівних конкурувати з правовими нормами, які текстуально закріплені в ч. 2 ст. 305 і ч. 2 ст. 307 КК. Тоді можливість вирішення колізій між правовою нормою, яка логічно закріплена в ч. 2 ст. 59 КК і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, з одного боку, і правовими нормами, які текстуально закріплені в ч. 2 ст. 305 і ч. 2 ст. 307 КК, — з іншого, за допомогою формально-логічних засобів буде втрачена. Вирішити її стане можливим тільки за допомогою принципу верховенства права (на користь правової норми, яка буде логічно закріплена у ч. 2 ст. 59 ЦК і буде виявлятись за допомогою висновку від протилежного).
§ 112. Обов’язок держави забезпечити невідчужувані права людини як складова частина змісту принципу верховенства права
Принцип верховенства права передбачає обов’язок держави забезпечити невідчужувані права людини, що задекларовані в Загальній декларації прав людини і громадянина, закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права. Визначення кола невідчужуваних прав людини на підставі Конституції України є проблематичним, оскільки в ній невідчужувані права людини закріплені поряд із соціальними, економічними і культурними, що не належать до категорії невідчужуваних, а можуть бути визнані такими тільки в перспективі (віддаленій).
1. У розділі II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» Конституції України викладаються положення про права людини і громадянина. Тут йдеться про громадянські і політичні права, а також про соціальні, економічні і культурні права. Усі ці права позначаються у частині другій ст. 22 Конституції як конституційні, а всі конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша ст. 64 Конституції). Забороняється також звужувати зміст і обсяг існуючих прав і свобод, встановлених законами (частина третя ст. 22 Конституції). Усі ці конституційні положення витримують зіткнення з реальністю життя в тій частині, яка стосується громадянських і політичних прав (за відповідними винятками). У частині, в якій вони стосуються соціальних, економічних і культурних прав, зазначені конституційні положення не витримують зіткнення з реальністю, а тому з урахуванням соціального контексту мають бути визнані такими, що формулюють не тільки правові норми, а й декларації конституцієдавця про його соціальні, економічні і культурні наміри. Оскільки ці конституційні положення у відповідній частині встановлюють правові норми, встановлені ними права відповідно до ст. 21 Конституції є невідчужуваними і непорушними. У тій частині, в якій зазначені конституційні правила формулюють декларації, на них не може поширюватись дія ст. 21 Конституції.