Науково-практичний коментар Земельного кодексу України

Загальні положення про обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання вміщені у ч.ч. 1 та 2 ст. 246 ГК України. Разом із тим, зазначені норми не є нормами прямої дії, вони можуть застосовуватися лише у сукупності із положеннями спеціального законодавства: п. "в" ст. 13, п. "з" ст. 17, п. "ж" ч. 1 ст. 20, ст. 37 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", п. "ї" ст. 9 ЗКУ, постановою ВР України "Про затвердження Порядку обме­ження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища" від 29.10.1992). Від застосування таких санкцій слід відрізняти припинення небезпечної діяльності як спосіб захисту цивільних прав (див. ч. 2 ст. 293 ЦК України), що застосовується судом. В еколого-правовій доктрині застосування даного виду санкцій вважається проявом окремого виду юридичної відповідальності - еколого-правової відповідальності Слід визнати, що доводи на користь такої позиції не втратили актуальності навіть після прийняття ГК України - адже не завжди обмеження, зупинення або тимчасова заборона діяльності застосовується до суб'єкта господарювання.

Матеріальна відповідальність за земельні правопорушення наступає в силу загаль­них положень трудового законодавства - ст.ст. 130-138 глави 9 "Гарантії при покладенні на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації' КЗпП України. Специфікою даного виду відповідальності є, з одного боку, спро­щений позасудовий порядок застосування, а з іншого - обмежений характер - насамперед, відповідальність зазвичай обмежується розміром середньомісячного заробітку.

Земельно-правова відповідальність у правовій доктрині визначається, зокрема, як "застосування державно-правових санкцій, що безпосередньо передбачені земельним законодавством, до правопорушника, у результаті чого останні зазнає негативних наслідків земельно-правового характеру"[426]. Така відповідальність за своєю природою дуже близька до господарсько-правової (у вигляді застосування адміністративно-господарських санкцій) і, на наш погляд, у випадку вчинення земельного правопорушення суб'єктом господарювання припинення права на землю може вважатися "іншою адміністративно-господарською санкцією, встановленою законом" (ст. 239 ГК України).

Характер (земельно-правовий) юридичної відповідальності обумовлюється тим, що саме земельним законодавством передбачені відповідні санкції[427]. Виділення земельно-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності у правовій доктрині залишається спірним питанням. Вирішення даного питання є складовою більш загальної дискусії щодо виділення галузевих видів юридичної відповідальності (сімейно-правової[428], конституційно-правової[429], фінансової, цивільно-процесуальної тощо)[430].