Науково-практичний коментар Земельного кодексу України
- Автор: Мірошниченко А. М., Марусенко Р. І.
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Правова єдність
- ISBN: 978-966-2183-41-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Земельного кодексу України». Краткое содержание книги:
Видання може стати в нагоді студентам, викладачам і науковцям правничих спеціальностей, практикуючим юристам і усім тим, хто цікавиться земельним законодавством та практикою його застосування.
До пункту "б". З огляду на численність та суспільну небезпеку земельних правопорушень у вигляді самовільного зайняття земель та самовільного будівництва на початку 2007 року ці діяння було криміналізовано шляхом доповнення КК України статтею 197-1. За відсутності ознак злочину, передбачених даною статтею, відповідальність за самовільне зайняття може наставати за ст. 53-1 КУпАП.
Разом з тим, у наведених актах (КУпАП та КК України) значення терміну "самовільне зайняття" не розкривається. Натомість, у ст. 1 ЗУ "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельних ділянок визначається як "будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними". Таке визначення є вкрай невдалим і, як слушно зазначає О.В. Лугина, сприяє встановленню хибної практики, за якою використання земельної ділянки, щодо якої прийнято рішення про її надання, але без правоустановчих документів, не вважається самовільним захопленням.
Така хибна практика знайшла відображення, зокрема, у листі позиції Держкомзему України від 11.11.2008 №14-17-4/12991 "Щодо застосування терміна "самовільне зайняття земельної ділянки", де закріплена позиція, за якою за відсутності правоустановчих документів, проте за наявності "рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) земельної ділянки чи відповідного правочину" відповідна особа не може вважатися такою, що вчинила самовільне зайняття. У таких випадках державним інспекторам рекомендовано видавати припис "з вимогою усунути порушення земельного законодавства" і лише за невиконання цього припису притягати винного до відповідальності (саме за невиконання припису - ст. 188-5 КУпАП).
Викладену позицію ми не поділяємо. Вона ґрунтується на звуженому (незрозуміло, чому) визначенні терміну самовільне зайняття, викладеному в Законі. Але якщо бути формалістом, слід звернути увагу на початок ст. 1 Закону, де визначається термін "самовільне зайняття": «У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні". Таким чином, відповідне визначення формально не стосується положень КК України та КУпАП.
На наш погляд, поняття "самовільне зайняття" у КК України та КУпАП мають автономне розуміння, яке відповідає загальноприйнятому значенню цього терміну. В загальноприйнятому розумінні, на нашу думку, самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-яке її фактичне використання, яке здійснюється без правових підстав і за своїм характером виключає можливість нормального користування земельною ділянкою з боку інших осіб. Якщо законодавець хотів змінити значення цього терміну у КК України та КУпАП у бік звуження, слід було вносити зміни до цих актів.
До пункту "в". Окрім можливості застосування цивільної відповідальності (див. коментар до ст.ст. 156,157 ЗКУ), за дане правопорушення можуть бути застосована адміністративна та кримінальна відповідальність, зокрема, передбачена ст.ст. 52, 53 КУпАП, ст.ст. 239, 252, 254 КК України.
Конструкція норм КК України не дозволяє зробити однозначні висновки про співвідношення ст. 236 {"Порушення правил екологічної безпеки") та ст. 239 "Забруднення або псування земель" КК України, співвідношення ст. 239 та ст. 254 ("Безгосподарське використання земель "). Диспозиції статей вказують, що ст. 239 є спеціальною як по відношенню до ст. 236, так і ст. 254. Між тим, зовсім на інше вказують санкції даних статей. Правоза-стосовча практика поки що віддає перевагу кваліфікації діянь, що підпадають під ознаки усіх трьох статей, за ст. 254 КК України. Так, за цією статтею порушено справи за фактом організації та функціонування на території радгоспу-заводу "Гурзуф" двох несанкціонованих звалищ площею 9000 кв. м2[416].
До пункту "г". Описане у коментованому пункті правопорушення може тягти відповідальність за різними статтями глави 5 КУпАП “Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров'я населення"), напр., ст.ст. 42 ("Порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм"), 46-1 ("Порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення"), глави 8 ("Адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів") - напр., ст.ст. 95 ("Порушення правил і норм з ядерної та радіаційної безпеки при використанні джерел іонізуючого випромінювання). При вчиненні даного правопорушення також може бути припинене право користування земельною ділянкою (див. ст. 144 ЗКУ та коментар до неї). Кримінальна відповідальність може наставати також за ст. 236 КК України.
416
Матеріали колегії Генеральної прокуратури України по результатам перевірки дотримання норм законодавства про відходи від 12.03.2006 // Поточний архів Генеральної прокуратури України за 2006 р.